Українська література » Сучасна проза » Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Читаємо онлайн Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
— від початку знайомства до кінця другої частини трилогії. Ось що почуває Сомс, коли на похороні Вікторії він разом зі своєю молодою дружиною Аннет зустрічається з Айріні, що недавно одружилася з Джоліоном-молодшим: «Тоді Сомс подивився на них. Цією величною ходою вона ввійшла в його життя і вийшла з нього — гнучка, далека, неосяжна, завжди уникаючи духовного спілкування з ним! Він рішуче відвернувся від цього далекого привиду минулого... Але... здавалося... він тремтів від інстинктивного жалю, що не володіє ними обома».

Отже, автор із самого початку (навіть із передісторії сюжету) творив образ людини, сповненої внутрішніх суперечностей. І те, що в другій та в третій частинах у Сомса дедалі більше (поряд із ідеологією власника) прозирають риси людини з тривалими, глибокими почуваннями, означає не лише розвиток художньої майстерності письменника, а й саморозвиток характеру персонажа (наприкінці трилогії Сомсові вже 65 років).

У другій і особливо у третій частинах трилогії, значно менше вдаючись до власних характеристик Сомса, автор приводить складність характеру у відповідність до тих фактів його біографії, які вкладено було в сюжет з самого початку трилогії. Зрозуміла річ, що Сомс з роками стає глибокодумнішим.

Як широко осмислює він швидкі якісні зміни часу, самої історії (наприклад, в епізоді похорону королеви Вікторії). Як правильно судить про деградацію модерністського живопису. Та й хіба не вийшов із нього, колишнього торговця картинами, пристрасний колекціонер і, зрештою, неабиякий знавець живопису — від Гойї і до французьких імпресіоністів. Він розуміє, наприклад, які значні художні цінності творили імпресіоністи і як усе далі відриваються від реального життя модерністи XX сторіччя, як вивітрюється з їхньої творчості живий людський зміст (йдеться, зокрема, про епізод у картинній галереї Джун). І в уявленні Сомса цей процес поєднується із загальним ходом історії. Як правильно, спостерігаючи за післявоєнною молоддю, оцінює він нові типи людей на Заході (не лише його дочка та її оточення, а й здрібнілий «Мефістофель» Профон).

І все це суперечливо переплітається (ми й на мить про це не забуваємо) з його психологією власника. Та коли б його особа обмежувалася лише інстинктом власності (на чому ще інколи наполягає автор), то чи став би він так болісно переживати хворобу свого батька Джеймса і його смерть? Навпаки, подібно до Донаса Чезлвіта (в романі Діккенса «Мартін Чезлвіт»), він, хоча й потай, радів би, що тепер одержить належну йому частину спадщини. Але для Сомса втрата батька — тяжке горе. Сомсові личило б бути байдужим до своєї дочки, як ставився містер Домбі до Флоренс. А Сомс віддає Флер усю свою любов.

Саме не одномірність (тільки власник!), а людська багатогранність відкрила авторові простір для втілення тих можливостей образу Сомса, які він з самого початку заклав у сюжет. В тім-то й справа, що високохудожній образ Сомса втілює людину складну, суперечливу, але й наділену глибокими різноманітними почуттями. І якщо в більшості Форсайтів автор розкриває справжню бездуховність їхнього існування, більше або менше моральне убозтво, то цього зовсім не можна сказати про Сомса, навпаки, його духовне життя стає що далі, то багатшим і різнобарвнішим.

Третій частині епопеї — романові «Здаємо в оренду» (1921) — передувала опублікована того ж року повість «Пробудження», де показано малого Джона, попередньо намічено риси його чесної, мрійливої натури. Час дії останньої частини трилогії — 1920 рік. Її сюжет зводиться до того, що Сомсова дочка Флер і син Айріні Джон палко покохали одне одного, що вони боролися проти опору батьків і лише передсмертний лист молодшого Джоліона, в якому він розповів синові про давню сімейну драму, змусив Джона скоритися й відмовитися від Флер.

І знову оживає давня драма, що розігралася третину століття тому — 1889 року — і, здавалося, була похована навіки. Минулі події тепер постають у спогадах Айріні та Сомса, які вжахнулися, коли їхні діти покохали одне одного і тепер наче роблять спробу поєднати те, що не змогло поєднатися колись. Опір старших бунтівливому коханню молодих, мимовільні болісні спогади знов оживляють в уяві читача сюжет і зміст першої частини трилогії, етапи життя Айріні та Сомса на сторінках другої. Спроба молодих розгадати таємницю батьків викликає у пам'яті читача відповідні епізоди роману «Власник».

Письменник майстерно пов'язав давно минуле з сучасним, і роман «Здаємо в оренду» найбагатший у всій трилогії саме своєю здатністю значно активізувати роботу читацької уяви. Отже, третя частина глибша за першу та другу, у яких переважали яскраві демонстрації подій, а окремі образи дещо перечили авторським деклараціям.

Сомс і тут залишається головною дійовою особою, хоча на перший план разом з ним знову виходять Айріні, молодший Джоліон та Флер і Джон. Тепер уже не один Сомс оцінює довколишні події — розбурхане недавньою війною життя, хитання буржуазної молоді, подальший розпад модерністського мистецтва і, певна річ, боротьбу пристрастей, що, мов у шекспірівській трагедії «Ромео і Джульєтта», поєднує коханців із двох ворожих родин.

Тут письменник намагається компенсувати недостатність конкретного змалювання Айріні,— вона, нарешті, заговорила сама, виявила дещо із своїх поглядів, уподобань. У попередніх романах їй, як правило, доводилось відповідати короткими фразами, говорити щось невиразне з приводу якогось конкретного факту, а тепер ми чуємо її міркування про певні події, хоч вона все ще обмежується трьома суто особистими почуттями: щасливої дружини, вкрай стривоженої матері, що захищає свого сина від необережного захоплення Флер, і чи не найсильнішим з її почуттів — давньою ворожнечею до Сомса. А проте образ її так і залишився лише певним символом людяності, дещо туманною гармонією фізичної та душевної краси, не досягши тієї довершеності реалістичного живописання, яке бачимо в образах Сомса, Джоліона-молодшого і юної закоханої пари.

Тема розпаду буржуазної сім'ї, що становить одну з підвалин усієї трилогії, не була на той час новою в англійській реалістичній літературі. І не поява Босіні, про що так настійливо і помилково твердять деякі з персонажів, поклала початок руйнації родини Форсайтів. Розповідаючи про деякі факти передсюжету, автор наводить на думку, що у Форсайтів це почалося ще тоді, коли молодий Джоліон обрав собі професію художника і його було викинуто з родини, забуто всіма через його шлюб з гувернанткою та ще й чужоземкою (десь іще 1860 року). Попередниками Голсуорсі в такому способі критики буржуазії були основоположники англійського критичного реалізму Діккенс і Теккерей.

Намір

Відгуки про книгу Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: