Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11 - Джек Лондон

Але й Агно був не молодий. Гостре жало апетиту давно вже його не тривожило, він також їв тільки з обов’язку, і всяке м’ясо для нього мало однаковий смак. Тільки мегаподячі яйця збуджували його апетит і виділення травних соків. Отож він порушував табу, яке сам наклав, і потай, щоб не бачила жодна душа, їв яйця, вкрадені з приватного заповідника Башті.

Коли сезон несіння яєць тільки почався, а Башті й Агно обидва прикро знудились за улюбленою стравою, Агно повів Джеррі забороненою стежкою через мангрове болото до заповідника. На болоті доводилося плигати з корча на корч над багнюкою, що задушливо парувала й смерділа, бо туди ніколи не проникав вітер.

Джеррі ще ніколи не бігав тією стежкою — та, власне, то була й не стежка, а тільки низка корчів, щоб ступати по них, отож він, хоч скільки гасав по Сомо й околицях, ні разу не відкрив її. І що його хазяїн, Агно, раптом так розласкавився та сам його веде, це була приємна несподіванка для Джеррі — він, не думаючи про те, відчував невиразну надію, що, може, все ж таки Агно виявиться хоч більш-менш таким хазяїном, якого жадала його собача душа.

Ураз мангрове болото скінчилось, і вони вийшли на клаптик піщаного ґрунту, такого просоленого морем, що там не росли великі дерева й не затінювали його від гарячих променів сонця. До обгородженої ділянки вела примітивна хвіртка, однак Агно не впустив Джеррі нею, а підбадьорюючи його химерним цвірканням, примусив підритись під неоковирно згороджений частокіл. Він навіть допомагав собаці, вигрібаючи пісок обома руками, але дбав про те, щоб там лишались виразні сліди собачих пазурів.

А коли Джеррі опинився всередині, Агно увійшов до загорожі хвірткою й почав навчати його виривати з піску яйця. Але Джеррі не знав смаку яєць. Отож Агно випив сам сирими восьмеро, а двоє поклав цілими під пахви, щоб піднести до кумирні на потім. Шкаралупи випитих яєць він розтовк, так, нібито це зробив собака, а щоб довершити давно уявлювану картину, трохи не допив восьмого яйця й рештками помазав Джеррі не писок, де він міг би облизатись, а вище, аж біля очей і над ними, де жовток мусив при-сохпути й, за чаклуновим задумом, посвідчити проти Джеррі.

Далі найвищий жрець учинив ще більше блюзнірство — нацькував Джеррі на самицю мегапода, що саме несла яйце. Джеррі загриз її, й Агно, знавши, що він не вгамується на одній, а й далі душитиме безглузду птицю, вийшов із загорожі й квапливо подався через мангрове болото до Башті — викласти перед ватажком свої релігійні сумніви. Він сказав, що не прогнав собаку, бо хоч мегаподів захищає табу, але й собаку ж так само. А котре з двох табу сильніше, він не може сам вирішити. Башті, що вже півроку не куштував мегаподячих яєць і вельми дорожив єдиною тілесною насолодою, яка зосталася йому від молодості, подався через мангрове болото так прудко, що найвищий жрець, набагато від нього молодший, геть захекався, поспішаючи за ним.

Прибігши на заповідну ділянку, Башті побачив, як Джеррі, із закривавленими лапами та писком, душить уже четверту несуч-ку. Біля очей і на опуклому лобі в нього ще не засох жовток, що його намазав там Агно як свідчення про багато пожертих яєць. Марно шукав Башті хоч би одного цілого яйця, і шестимісячний голод під враженням такої катастрофи допікав йому дужче, ніж будь-коли. А Джеррі, знаючи, що така була воля Агно, крутив хвостиком перед Башті, ніби просив похвали за своє геройство,

і всміхався скривавленою мордою та обмазаними жовтком очима.

Якби не було Агно, Башті б розлютився. Але перед своїм найвищим жерцем він уважав за негідне виявляти таку людську сла-боту. Можновладцям завжди доводиться стримувати свої природні бажання й ховати звичайні людські почуття під маскою байдужості. Отак і Башті нічим не показав свого роздратування, коли не знайшов жодного яйця. Агно не мав такого самовладання й не зміг зовсім погасити нетерплячого вогника в очах. Ватажок це помітив, однак не здогадався, у чому річ, і вирішив, що то звичайна цікавість. Із цього випливають дві речі: що можновладці можуть дурити своїх підлеглих і що підлеглі також можуть дурити можновладців.

Башті подивився на Джеррі з усміхом, немов побачив у всьому тільки жарт, і, хитро зиркнувши скоса на жерця, завважив в очах у того розчарування. Ага, подумав ватажок, я таки пошив його в дурні.

— Котре табу більше? — спитав Агно говіркою сомо.

— Ще й питаєш. На яйця, звісно.

— А із собакою що? — допитувався Агно.

— Хай заплатить за порушене табу. Це табу дуже високе. Це моє табу. Його встановив ще наш прабатько й перший володар Сомо, і відтоді воно завжди було табу ватажків. Собаку треба скарати смертю.

Він змовк і замислився, а Джеррі почав розривати пісок там, де чув знайомий запах. Агно хотів його відігнати, але Башті не дав:

— Хай він покаже свою вину перед моїми очима.

І Джеррі показав — відрив двоє яєць, розгриз їх і вихлебтав скільки встиг їхнього коштовного вмісту, а решта вилилась на пісок. Із зовсім байдужим поглядом Башті спитав:

— Бенкет із собачатини для чоловіків сьогодні?

— Завтра опівдні, — відповів Агно. — Уже зносять собак. Буде з п’ять десятків.

— П’ять десятків і один, — склав свій вирок ватажок, кивнувши головою на Джеррі.

Жрець мимовільно шарпнувся схопити собаку.

— Нащо? — спитав ватажок. — Тобі ж доведеться вести його через болото. Хай добіжить назад сам, а біля човнової повітки спіймай і зв’яжи йому лапи.

Весело біжачи слідом за двома чоловіками через болото, Джеррі вже біля повітки зачув жалібне скавчання багатьох собак, у якому виразно вловив біль і страх. У Джеррі вмить народилась якась підозра, хоча то й не був ляк за себе. І саме в ту мить, коли він нашорошив вуха й принюхався, аби збагнути, що ж там діється, Башті схопив його за шию ззаду й підняв, а Агно заходився зв’язувати йому лапи.

Джеррі не заскавчав і нічим не виявив ляку — він тільки здушено й люто гарчав та відчайдушно дряпався задніми лапами. Але що може вдіяти собака, піднятий за в’язи в повітря, проти двох чоловіків із їхнім людським розумом, проти чотирьох рук із п’ятьма спритними пальцями на кожній?

Йому зв’язали навхрест передні й задні лапи, головою вниз віднесли на те місце, де мали вбивати собак та куховарити, і кинули на землю серед двох із