Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв
Маццакан вийняв з кишені засмальцьований папірець і розкрив його перед очима Анемподеста. «Чи розумієш ти цю мову?»
«Так, — відповів той, переглядаючи рядки ранкової пісеньки. — Але це щось безглузде і написано воно простацьким віршем».
«Так буває, — погодився Машкан. — Іноді Вищі Сили приймають просту безглузду пісеньку і не приймають анапестове мистецтво чи там гекзаметр, чи навіть амфібрахій».
«Так чомусь буває, — підтвердив Маццакан. — Співай уголос, Витискуваче».
Прочанин напружився і проспівав на валаський штиб:
Потурначе Тартару, Де ж твоя торбинка? Ось дурна звірина Заступила шлях. На чатах поставлені Собачина й свинка. Розворож пістолем Пустотливий цвях. Потурначе Тартару, Вартових не бійся, Не дивись у торбу, А на Північ йди. Там припнуть до свашки Отвори обійстя, І спочинуть орди В золотій воді.
«Молодець!» — сказав Машкан.
«Це було небуденно проспівано!» — сказав Маццакан. Вони підштовхнули Анемподеста до рампи, і він побачив зроблену з міді свиню. Вона охороняла останній сажень на шляху до сцени. Світло пересувних дзеркал огортало свиню червонуватим сяйвом. Учневі авви Макарія здалося на мить, що свиня посміхається, підморгуючи йому рубіновим оком.
«Це — Мідний Паць», — пояснив Маццакан. «Ця старовинна і шанована всіма акторами берегиня надзвичайно сечогінна при мацанні, але доторк до неї приносить щастя там, на Сцені», — додав Машкан.
Прочанин подивився на сечогінного Паця, на щурячі писки Розумних Арлекінів і вирішив: «Не вийде вам, бусурмани, мене отак просто використати. Сила Божа долає всі хитрощі магічних театрів!» А вголос промовив:
«Я — християнин і не можу брати щастя від свинячого боввана»,
«Шкода», — пропищали брати-Арлекіни. «Ще й як шкода», — почувся голос Марципанової Акробатки.
Брати-Арлекіни відступили, даючи дорогу високонародженій Белітіс. У першу мить Анемподест не впізнав її. Замість мисливського одягу на розвідниці було атласне плаття кольору окунячих плавців. Золоте гаптування мерехтіло вогнями рампи. А на сяйво її діамантового кольє й поготів боляче було дивитися. Вузька ґранатова діадема стягувала волосся онуки Пендози. Вона перехопила розгублений погляд прочанина й заломила кутики губ:
«Невже тебе ще й досі можна вразити мінливою оболонкою? Мені здалося, що чоловік, котрий бачив танцюючу Ніктамену Марамулькову, мусить дивитися на решту жіноцтва зі співчуттям…»
«Шляхетність також має свої принади й переваги».
«Які ж?»
Анемподест сотворив навчительну мармизу і пояснив:
«Я завше був переконаний, що шлунковий хробак, котрий замешкав у надрах аристократки, має привабливіший колір, аніж глист, що втрапив до стравоходу селянки або ж комедіантки…»
«Ченчик безповажний!» — презирливо скривилася Белітіс і відвернулася від учня авви Макарія.
Машкан з Маццаканом натомість наблизилися.
«Заки не подув гірській вітер, — сказав Маццакан, — ми розповімо тобі про сценарій 7542-го акту „Мнемозав-ра“, у якому будеш грати ти, панна Белітіс і Німа Розвідниця. Ти будеш грати вчителя філософії Парфанія, що жив у вашій Опорній Реальності чотирнадцять століть тому за матнійським літочисленням. Дія цього акту відбувається у 1031 році від заснування Риму у місті Пальміра, де править цариця Зенобія[101]. Царицю буде грати присутня тут Сапфіра (вона ж Белітіс, вона ж Амана, вона ж Сардоніка). Місто згідно зі сценарієм оточене військами імператора Авреліана. Роль Танцюристки Таїс, яка буде виконувати Ритуал Особливої Оборони, Верховний Модератор доручив нашій славетній Німій Розвідниці, відомій затятим театралам під багатьма іменами. Отже, згідно із затвердженим Верховним Модератором актовим планом, у передчутті неминучої загибелі свого міста пальмірці почали безугавну передсмертну оргію, себто Карнавал як Особливу Оборону. Парфанія під час оргії намагається спокусити його улюблений учень Аттик…»
«І що, спокусить?» — насупився прочанин.
«Це залежить тільки від тебе, Витискуваче, позаяк сценарій визначає у „Мнемозаврі“ лише одного гравця — Напередвизначеність, а ти можеш не підкорятися їй, слугувати Спонтанності і діяти за власною волею. Можеш, наприклад, вбити спокусника, закрити його у виходку, віддати на поталу похітливому натовпові, менадам, або ж зробити з ним що заманеться. Але тобі треба пам'ятати, що Театр є образливим простором. Він може не зрозуміти твоїх екзотичних прагнень та жартів. А це вплине на історію Особливої Оборони і, відповідно, на долю нашого світу…»
«Врахуй, що Аттик — дуже красивий хлопчик», — втрутився Машкан і гидко захихотів.
«Себто я можу поводитись за власними прагненнями?» — зрозумів з того всього Анемподест.
«Так, — підтвердив Маццакан. — Але той, хто виходить на Сцену для участі у змаганнях поміж Напередвизначеністю і Спонтанністю, мусить пам'ятати, що Сцена широка і тверда лише на перший погляд. Насправді, як вчать нас мудреці минулого, вона нагадує лезо меча, з якого легко зісковзнути й у Вічну Візантію, й у Гадохху, й у Моргану…»
«І в Опорну Реальність?»
«Так».
«А в чому сенс чину Витискувача і моє завдання?»
«Завдання як такого немає. Модератор пояснив це тобі, але ти, певне, не зрозумів нашого мудреця, —
