Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук
Але найбільше вражіння робила вона сама: її великі спокійні очі, й маєстатично-спокійне обличчя, і ціла постава. Щось тепле й дуже живе било з її на око спокійного обличчя. З очей видніла якась думка, що так оживляла її личко, як горючий камінь оживляв її турецький турбан. Молодий султан відчув інстинктом любові, що то нова думка відродила її та що довкруги тої думки збирається у неї все: кожда частинка її одягу і прикрас, кождий її рух і кождий напрям, всі її почування й гадки. «Чи се, може, початок любові, любові до мене? « — подумав на хвильку, і дрож перейшла його тілом, як електрична струя. Почувся більшим і сильнішим, мовби щось доповнило його силу. Подібне вражіння мав тільки в кімнаті своєї матері. Але се було сильніше, приємніше й мало в собі щось, що непокоїло його душу — можністю утрати.
Все те разом заворушило змисли й ум падишаха та скристалізувалося в нім в одно-одиноке, міцне не то почування, не то думку: «Вона повинна бути моя жінка!..»
Пригадалися йому слова досвідченого Кізляр-аги, що благословенна Хуррем виглядає в новім одязі, як рожеве сонце у квітах ясмину. Був йому вдячний за таку оцінку своєї любки. Так, вона дійсно виглядала як ніжно-рожеве сонце, раннім ранком оточене білою імлою небесних муслінів. І в душі молодого Сулеймана почався новий ранок життя.
Вона весь час мала скромно спущені очі. Не оглядала його, бо не потребувала: інстинктом жінки чула, що діється в нім. Спокійно ждала, що скаже.
Молодий Сулейман, опанувавши перші вражіння, промовив:
— Ти зібрана на вихід?
— Так. Може, підемо в парк?
Якби була сказала: «Ходім до парку!» — був би, напевно, відповів: «Ні, останьмо тут». Але вона тільки питала, чи, може, піде в парк. Відповів:
— Підемо, дуже прошу. Там дійсно дуже гарно. Відчинила йому двері — так само, як тоді, коли була служницею одної з його одалісок… Ся скромність аж заболіла його і збентежила. Йшов біля неї коридорами палати так, якби не він був тут головна особа, а вона. Iшов так зразу мимоволі, потому свідомо. І мав якусь дивну розкіш з того, що запримітили се і чорні євнухи, і стрічні невольниці, й молоді одаліски, які нароком виходили з кімнат… Запримітили, бо кланялися нижче їй, ніж йому, панові трьох частей світу! Уважав се окупом своїй любові до неї. І мав утіху з того, що молода Хуррем приязніше відповідала на поклони слуг і невольниць, ніж на привіти його жінок.
В цілім величезнім палаці падишаха не було вже нікого, хто не знав би, що буде нова султанка Місафір, наймогутніша зі всіх.
* * *
SilberKilcn im dunklen Zeit — Sternenfunkelnder Garten. Deine Augen lauschen erhellt: Wollen Wunder erwarten. Hinter Bäumen glänzt ein Gold, Ist ein Kammerfensterlein: Mögen dort die Wunder sein, Die zu Dir gewollt?..
Опустивши палату, почулася молода невольниця свобідніша у великім парку, що доходив аж до моря Мармара. Розуміла, що тепер розіграється гра, яка вирішить те, чи вона лишиться невольницею, чи стане наймогутнішою царицею світу.
Тиша панувала у величавім парку падишаха. Чудова тиша ночі в Дері-Сеадеті. Понад верхами столітніх дерев сунув тихо місяць по синьому небі у безмежну даль. І ясно світила молочна дорога, що виглядала мов срібний шаль, тканий з міліонів розсипаних перлів і святоіванських мушок-світляників.
Молода Ель Хуррем зітхнула до неба, до Матінки Бога, Воротарниці. Iще раз, останній, згадала свободу. Згадала 14 великих брам Стамбула й вибирала в душі, якою хотіла б виїхати в рідний край. Сімома виходять війська падишаха: вони для звичайних людей зачинені. А для неї — замикалося в уяві і сім останніх брам Царгорода… Глянула на квіти і на кращий від квітів одяг, який мала на собі. Та й відчула, перший раз відчула — порив вдячності для молодого Сулеймана.
Зірвала пук ясминів з куща, котрий минали, і дала його молодому товаришеві прогульки. Та промовила тихо:
— Хочу подякувати тобі за новий одяг. Він такий гарний!.. А се так приємно, хоч на короткий час, — мати гарний одяг…
— Чому на короткий час? — запитав, подякувавши поглядом за квіти.
— Бо я невольниця. Невольницю вдягають і роздягають по волі її пана…
Засміялася так природно й весело, якби хотіла сказати:
«Але я приготована на се! Мені властиво все одно, як це скінчиться…» Та не було се все одно молодому Сулейману. Він відхилив її плащ і взяв за руку. По хвилі запитав:
— Скажи мені, Ель Хуррем, що ти робила б, якби сповнилося твое бажання і твоїй волі підлягала би вся моя земля від тихого Дунаю до Базри і Багдада, до кам'яних могил фараонів і до найдальших стійок моїх військ у пустинях…
Втягав запах зачарованих ясминів, як найсолодший нектар, і пам'ятав кожде слово її бажання з першої розмови.
— Я перед тим просила б о
