Сага про Єсту Берлінга - Сельма Лагерлеф

А все ж і серед тогочасних людей була одна, що впустила в свою душу те страховисько з крижаними очима. В однієї з них воно чатувало біля джерела вчинків, глузливо посміхалося на зло й добро, все розуміло, нічого не засуджувало, проникливе, прискіпливе, воно зважувало все, паралізувало кожен порух серця, кожну потугу думки своєю ненастанною іронічною посмішкою.

Той дух самоаналізу мала в собі красуня Мар’яна. Вона відчувала його крижане око й іронічну посмішку на кожному кроці, в кожному слові. Життя її стало грою на кону, а дух самоаналізу — єдиним глядачем. Вона вже була не жива людина: не страждала, не раділа, не кохала, тільки виконувала роль Мар’яни Сінклер, а крижане око й невтомні, чіпкі пальці стежили за її грою.

Мар’яна поділилася навпіл. Одна половина її «я» — бліда, неприємна, глузлива, — дивилась, як поводилася друга половина, і той чудний дух, що розскубував на стріп’я її єство, ніколи не знаходив для неї ні підбадьорливого, ні співчутливого слова.

Але де ж він був, той блідий сторож джерела вчинків, тієї ночі, коли Мар’яна вчилася пізнавати повноту життя? Де він був, коли вона, розважна Мар’яна, цілувала Єсту Берлінга перед стома парами очей і коли спересердя кинулася в кучугуру снігу, щоб замерзнути? Тоді крижані очі осліпли, глузлива посмішка згасла, бо душу дівчини сповнила пристрасть, У вухах її відлунював гук шалених, свавільних пригод. Тієї страхітливої ночі Мар’яна єдиний раз була цілісною людиною.

О крижаноокий ідоле! Коли Мар’яна неймовірним зусиллям звела свої закляклі руки обняти Єстину шию, ти, мабуть, як старий Беренкройц, відвів погляд від землі й дивився на зорі.

Тієї ночі ти був безсилий. Був мертвий, як Мар’яна складала гімн коханню, мертвий, як вона поспішалася до Ше привести майора і як побачила заграву пожежі над лісистими пагорбами.

Дивися, ось вони вже тут, дужі віщуни бурі, дряпучі грифи пристрасті з вогненними крильми і крицевими пазурами. Вони шурхотять над тобою, крижаноокий духу, впиваються міцними кігтями тобі в потилицю і шпурляють тебе в прірву. І ось ти вже мертвий, недвижний.

Та птахи прошуміли далі, горді, могутні, — їхні шляхи годі визначити, годі передбачити, а з глибокої прірви знову підводиться чудний дух самоаналізу і знову вселяється в Мар’яну.

Цілий лютий Мар’яна лежала хвора в Екебю — заразилася віспою в Ше, як прибігала тієї ночі до майора. Страшна хвороба швидко зборола застуджену, ослаблу дівчину, і вона мало не померла. Але на кінець місяця вона все ж таки почала потроху одужувати, тільки була виснажена й спотворена. Ніколи вже її не назвуть красунею Мар’яною.

Про це ще ніхто не знав, крім самої Мар’яни та її доглядачки. Кавалери теж ні про що й гадки не мали, бо їх не пускали до хворої.

Та саме в довгі, самітні години видужування самоаналіз має найбільшу силу. Тоді він сидить і все дивиться, дивиться крижаним оком тобі в душу і все розскубує, розскубує кістлявими, твердими пальцями тобі єство. А як добре приглянутись, то за ним видно іншу, ще блідішу істоту, що теж втупила в тебе пильне, глузливе око, а за нею ще й третю, і четверту, — і всі глузують одна з одної і з цілого світу.

І коли Мар’яна споглядала на себе всіма тими крижаними очима, в ній завмирали всі первинні почуття.

Вона лежала і грала хвору, грала нещасну, грала закохану і мстиву. Вона й справді була хвора, нещасна, закохана і мстива, а все ж то була тільки гра. Все оберталось у гру, в уявність під крижаним поглядом, що невблаганно стежив за нею, — а за ним стежили інші, а за тими ще інші, і так без кінця.

Всі здорові життєві сили заснули в ній; палко ненавидіти і безоглядно кохати вона спромоглася тільки одну ніч, не довше.

Мар’яна вже не знала, чи все ще кохає Єсту Берлінга. Вона хотіла побачити його тільки з цікавості, чи зможе він знову сколихнути їй душу, як того разу.

Поки Мар’яна лежала слаба, в неї була тільки одна ясна думка — треба зробити так, щоб ніхто не довідався про її хворобу. Вона не захотіла бачити свою матір і свого батька, не захотіла помиритися з ним, бо знала, що він жалкуватиме за свій вчинок, коли дізнається, як тяжко вона заслабла. Тому Мар’яна звеліла казати батькам і всім, хто питатиме, що вона хворіє на очі, як, зрештою, не раз уже хворіла, відколи повернулася з чужини додому, і що їй доводиться сидіти в кімнаті при спущених завісах. Вона заборонила наглядачці розповідати про її хворобу, а кавалерам не дозволила привезти з Карлстада лікаря. Мовляв, у неї справді віспа, проте в легкій формі, і в домашній аптеці Екебю є всі потрібні ліки. Їй ніколи не спадало на думку, що можна й померти, вона лише чекала, коли одужає, щоб поїхати з Єстою до священика просити — хай оголосить про їхні заручини.

Тепер хвороба відступила, гарячка спала. Мар’яна знову стала холодна й розважна. Вернулося переконання, що вона єдина тільки розумна в цьому світі дурнів. Вона не відчувала ні зненависті, ні любові. Вона розуміла свого батька і всіх людей. А той, хто розуміє, не може ненавидіти.

Дійшла до неї звістка, що Мельхіор Сінклер наміряється влаштувати в Б’єрне розпродаж усього свого майна, щоб їй нічого не лишилося в спадок. Казали, що він хоче спродати все дощенту: спершу меблі і хатні речі, тоді худобу й реманент, насамкінець — садибу, а гроші скласти в мішок і втопити в Левені. Їй дістанеться сама руїна й гола пустка. Мар’яна спокійно всміхнулася на ту звістку. Така, мовляв, уже в батька вдача, інакше він не міг зробити.

Вона сама дивувалася, що колись складала гімн коханню, мріяла про вбогу хатину, як звичайна собі дівчина. Аж не вірилося, що вона взагалі про щось мріяла.

Вона тужила за щирістю, була стомлена ненастанною грою. Їй ніколи не довелося зазнати сильних почуттів. Вона майже не журилася тим, що втратила красу, але здригалася на думку про чиєсь співчуття.

О, якби хоч на мить забути про себе! Хоч один ненавмисний вчинок, порух, бодай одне слово!

Настав день, коли покій вивітрили й вичистили від зарази. Мар’яна лягла вдягнена на канапу й звеліла покликати Єсту Берлінга. Їй сказали, що він поїхав на розпродаж у Б’єрне.

У Б’єрне справді передбачався великий розпродаж. Дім був старовинний, багатий, і люди здалеку поз’їжджалися на купівлю. Могутній