Чуття і чутливість - Джейн Остін
— Бідолашна крихітка! — відразу ж вигукнула міс Стіл. — Адже це страх як небезпечно!
— Не розумію чому? — заперечила Маріанна. — Дріб’язкова подряпина… Але тривогу завжди перебільшують, якщо для неї немає справжніх причин.
— Що за чарівна пані леді Мідлтон! — сказала Люсі Стіл.
Маріанна промовчала. Вона не вміла говорити нещиро навіть у світській бесіді, а тому обов’язок брехати, коли того вимагала ввічливість, завжди випадав на Елінор. Виконала вона його і тепер, відгукнувшись про леді Мідлтон із захопленням, якого не поділяла, щоправда, менш гаряче, ніж міс Люсі.
— І сер Джон теж! — вигукнула старша сестра. — О, який незрівнянний мужчина!
І знову міс Дешвуд віддала належне йому без особливого захоплення, сказавши просто, що він дуже доброзичливий і люб’язний.
— А які чарівні в них дитинчата! Гарніших маляток я не бачила. Зізнаюся, я не тямлюся від них. Правду кажучи, мені миліше за дітлахів у житті нічого немає!
— Про це неважко здогадатися, — з посмішкою сказала Елінор, — якщо виходити з того, свідком чого я зараз була.
— Здається, — зауважила Люсі, — ви вважаєте, що маленьких Мідлтонів надто вже пестять. Що ж, можливо, їм і дозволяють дещо зайве, але такій ніжній матері, як леді Мідлтон, це можна простити! І мені завжди подобається, якщо діти веселі і пустотливі. Терпіти не можу, коли вони слухняні й тихі!
— Мушу зізнатися, — сказала Елінор, — що коли я перебуваю в Бартон-парку, то не відчуваю великої відрази до думки про тихих слухняних дітей.
Услід за її словами запала мовчанка, яку міс Стіл, мабуть, дуже охоча до розмов, перервала, нараз запитавши:
— А Девоншир вам подобається, міс Дешвуд? Виїжджати із Сассекса вам, природно, не дуже хотілося?
Дещо здивована фамільярністю запитання, а головне, тоном, яким воно було задане, Елінор, проте, відповіла ствердно.
— Хіба Норленд не краще місце? — додала міс Стіл.
— Сер Джон нам його дуже розхвалював, — поквапилася пояснити Люсі, напевне, маючи намір пом’якшити безцеремонність сестри.
— Кожному, хто бачив Норленд, — сказала Елінор, — він, здається, не може не сподобатися. Але так добре, як ми, його краси не знає ніхто.
— А елегантних кавалерів ви там мали багато? В тутешніх краях їх щось не видно. А як на мене, то без них жодне товариство нічого не варте.
— А чому це ти уявила, — урвала її Люсі, червоніючи за сестру, — ніби в Девонширі має бути менше шляхетних молодих людей, ніж у Сассексі?
— Ой, сестричко, я ж не кажу, що їх тут немає. Звісно, що в Ексетері елегантних чепурунів повнісінько. Тільки звідки мені знати, які кавалери бували в Норленді! Ось я і подумала: може, в Бартоні міс Дешвуд з сестричками нудно, якщо тут їх не так багато, як вони до того звикли. Але, може, вам, панночки, кавалери і ні до чого, може, вам і без них весело. А я так гадаю, що краще за молодиків нічого немає, аби тільки вони причепурилися і були ввічливі. Коли вони неохайні і нечемні, так на них і дивитися не хочеться. Ось містер Роуз в Ексетері вже такий милий, такий кавалер! Він, знаєте, писар у містера Сімпсона, а зустріти його вранці — так очі б мої на нього не дивилися! Гадаю, ваш братик, міс Дешвуд, доки не одружувався, був незрівнянний кавалер, та ще при його грошах!
— Знаєте, важко сказати, — відповіла Елінор. — Мені не зовсім зрозуміле значення цього слова. Але в усякому разі, якщо до одруження він коли-небудь і був незрівнянним кавалером, то він ним і залишився, бо ніякої зміни в ньому непомітно.
— Та годі вам! Як же одружений може бути кавалером? У одружених інші заняття!
— О Господи, Енн! — вигукнула її сестра. — Невже тобі, окрім кавалерів, говорити ні про що? Міс Дешвуд подумає, що в тебе голова тільки ними й заповнена.
І, щоб змінити розмову, вона заходилася захоплюватися будинком і меблями.
Обидві міс Стіл достатньо себе показали. Вульгарна настирливість і дурість старшої говорили самі за себе, а краса і хитрість молодшої не перешкодили Елінор помітити, що в ній немає ні справжньої вихованості, ні душевної прямоти, і вона повернулася додому без щонайменшого бажання завести з ними ближче знайомство.
Але міс Стіл і Люсі були іншої думки. Вони приїхали з Ексетера з цілим оберемком захоплень, щоб обдаровувати ними сера Джона Мідлтона, його дружину, дітей і всіх його ближніх, а тому не поскупилися на них і для його прекрасних родичок: за їх словами, таких гарних, витончених, освічених і чарівних дівчат вони ще не зустрічали і палали бажанням зійтися з ними ближче. І, як невдовзі з’ясувала Елінор, зійтися з ними ближче і вона і її сестри були приречені, бо сер Джон був цілком на боці дівчат Стіл, а при такому союзнику опір був даремним, і їм довелося терпіти ту близькість, яка означає, що люди майже щодня проводять годину-дві в одній кімнаті. Більшого сер Джон досягти не міг, чого, втім, сам він і не підозрював, щиро гадаючи, ніби проводити час разом і бути друзями — це одне і те ж саме, і, допоки його безперервні зусилля зводити їх під одним дахом мали успіх, він не мав ніяких сумнівів, що їх уже пов’язує найзадушевніша дружба. Слід віддати йому належне: він вживав усіх зусиль, щоб утвердити між ними довірливість, повідомляючи панночкам Стіл найпотаємніші подробиці всього, що він знав або припускав про своїх родичок, тож і мало не другого разу, як вони побачилися, міс