Українська література » » Зло - Людмила Баграт

Зло - Людмила Баграт

Читаємо онлайн Зло - Людмила Баграт
уважний, з букетом білих лілій. Таким маленьким, кругленьким, прикрашеним барвистими стрічечками, й пучечками фіалок. Милий хлопець, милий букетик.

Ми поснідали разом. Я - каву, він - чай. І знов так затишно, так спокійно. Обережніше, Марго, це може перетворитися на звичку. Контролюй свої емоції і не розслабляйся. НЕ буде в тебе друзів серед чоловіків, не буде!

Сергій підвів очі:

- Ви так близько і так далеко, Марго.

- Так, далеченько.

- Можна дізнатися, де саме?

Я всміхнулася:

- У Шотландії, обожнюю цю країну. Загадкова, сутінкова, дивна.

- Як ви, Марго.

- Гарний комплімент, Сергію, а ви казали, що не вмієте їх говорити.

Він зосереджено обмірковував щось:

- А як щодо Вікторіанської Англії?

- Звучить непогано.

- Тоді - домовилися. Я викликаю машину. - Він витягнув з кишені мобільний телефон і вийшов у коридор.

Забезпечений хлопчик. Проте, здається, гроші і слава ще не встигли його зіпсувати. - Не встигли?? Що ти про нього знаєш, Марго? Ні, ви тільки подивіться, які ми швидкі на висновки! Ну просто психолог-початківець! Кандидат у знавці людських душ!

Я поправила зачіску і ретельно обдивилася свій рожевий сарафан. А чи не занадто він легковажний? Якби ж знати, куди ми їдемо!

Сергій повернувся, манірно вклонився і голосом англійського дворецького промовив:

- Міледі, карета чекає!

Я присіла в не менш манірному реверансі, і ми водночас розсміялися.

На вулиці на нас і справді чекала карета. Ще й яка! Темно-червоний ніссан. Водій, міцно збудований чоловік років тридцяти, стояв поруч. Він відчинив дверцята і, професійно всміхнувшись, привітався:

- Здрастуйте, Сергію! - І для мене:

- Добрий день!

Я завагалася:

- Сергію, я думала, ми поїдемо таксі.

- Ні, ні, ні! Тільки не лякайтеся, Марго! Запевняю вас, для цього немає жодної підстави. Це - Ігор. Він уже десять років працює на мою родину.

Ігор кивнув і обережно уточнив:

- Дев'ять років і сім місяців.

- От бачите, - незрозуміло з чим погодився Сергій. - Я просто подумав, що так буде зручніше. Ігор чудово знає місцевість і прекрасний водій.

Сергій взяв мою руку і зазирнув у вічі:

- Марго, хіба я схожий на погану людину?

Я зітхнула:

- Ні, проте я, мабуть, схожа на хвору з параноїдальним синдромом у прогресуючій стадії.

- Ну що ви, Марго! Я розумію Вашу обережність.

З думкою: «Хай живе пригода!» я рішуче сіла у машину.


Ми вже довгенько їхали околицями Харкова. Час іти у розвідку.

- Сергію, ви така забезпечена людина. Хто ваші батьки? Його погляд посуворішав, і я відчула, як хлопець замикається:

- Потім, Марго! Офіційна частина пізніше.

Як інтригуюче! Я промовчала. Сергій взяв ініціативу в свої руки:

- Ми майже приїхали. Ця місцевість колись називалася Тиха Земля, проте ми з друзями охрестили її Англією Вікторіанських часів. Рельєф, краєвиди, сама атмосфера нагадують старовинну Англію.

Машина зупинилася. Ми вийшли. Ландшафт справді казковий. Природа часів творення світу. Сергій мовчки спостерігав за моєю реакцією. Я була у захваті і не приховувала його:

- Сергію, ми можемо тут погуляти? Ви покажете мені все, правда? Кожен куточок? Тут є квіти? А річка чи ставок? Я хочу у той ліс, бачите, там, на обрії? Ми підемо туди?

Сергій мовчки кивав, засунувши руки у кишені завеликих для нього штанів, і вряди-годи кидав погляд на водія, наче хотів сказати: «Ви тільки подивіться, яка вона в мене. Не втримаєш, не вдержиш».

- Тут є все, Марго. І ліс, і річка, і ставок, і квіти. Все, що забажаєте.

Я роздивлялася величезний мурашник в траві. Добра земля, чиста, якщо мурахи обрали її своєю домівкою. Сидячи навпочіпки, я глянула вгору на Сергія, який стояв поруч. Знизу він здавався високим, як вежа.

- Так, Сергію. Здається, тут є все, крім людей. Де вони?

- Це закрита зона, Марго. Людей сюди просто не пускають. Інакше б ця земля не була такою гарною, чи не так?

Я згодилася.

Ми довго гуляли лісом. Я назвала його Букінгемським. Купалися в річці, лежали під сонцем. Я назбирала квітів і сплела з них вінок, у якому, за словами Сергія, була схожа на лісову мавку.

Коли ми повернулися до машини, Ігор вже розпалив багаття і смажив шашлики. На невеличкій галяві - біла скатертина, заставлена різноманітною їжею. Оце так сервіс!

- Сергію, а ви вмієте відпочивати!

- Так. Це в нас родинне.

Сутеніло. Я необережно здригнулася, і Сергій одразу вкутав мене піджаком. Боже мій, здається, я йому таки подобаюсь. Треба припинити це. І нащо я згодилася на побачення у цьому раю? Кожна разом проведена хвилина лише ускладнює ситуацію. Що тепер робити? Як відмовитися від подальших зустрічей? Сергій вдавав, що підкладає дрова у багаття, а сам потайки спостерігав за мною. Я зустрілася з ним поглядом і подумала, що зараз, коли в його очах грають відблиски полум'я, є в ньому щось схоже… Але на кого?

- Мені добре з вами, Марго. З тобою. Надзвичайно добре.

Ну от, дурепо, ти сама заварила цю кашу. Краще помовч. Що я й зробила.

- Мені вже давно ні з ким не було так затишно.

- А як же Ваші друзі?

- У мене їх небагато. І не хочу тебе лякати, але ти мені не друг.

- Тоді облишмо цю тему. Друзів, значить, у тебе небагато. В принципі, їх завжди бракує. А батько, мати, сестри, брати?

- Я єдина дитина в родині. Батько завжди заклопотаний справами. Мама померла, коли… Одне слово, давно.

Відгуки про книгу Зло - Людмила Баграт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: