У дзеркалі, у загадці - Юстейн Гордер

Сесілія сказала:

— Ми схожі на Одінових воронів.

— Маєш рацію, — відповів Аріель. — І коли ми сядемо на правицю Бога, розповімо йому все, що побачили.

Трохи згодом вони повернулися до відчиненого вікна і посідали на підвіконні, як сидів Аріель, коли з’явився вперше.

Обоє дивилися на ліжко. Сесілії зовсім не було дивно, що вона бачить себе на ліжку з розсипаним по подушці білявим волоссям. На ковдрі поверх неї лежала стара різдвяна зірка.

— Я справді гарна, коли сплю, — мовила вона.

Аріель міцно стиснув її руку, глянув на неї і сказав:

— Ти ще гарніша, коли сидиш отут.

— Однак цього я вже не можу бачити, бо перебуваю зараз з другого боку дзеркала.

Як тільки вона це сказала, Аріель відпустив її руку.

— Ти схожа, — мовив він, — на розкішного барвистого метелика, який спурхнув із долоні Бога.

Вона кинула погляд у кімнату. Тонесенька смужка ранішнього сонця пролягла через письмовий стіл і підлогу. Кілька промінчиків знайшли під Сесілиним ліжком китайський записник. Він мерехтів і переливався усіма своїми срібними ниточками.