Марія Стюарт - Стефан Цвейг
Розпач Єлизавети безмірний, коли вона, неодружена і не здатна одружитись, дізнається, що Марія Стюарт удруге стала дружиною. Адже Єлизавета своїми штучними викрутнями надто вже відсунула себе на другий план. Вона запропонувала королеві Шотландії свого щирого приятеля, але від нього перед усім світом відмовилися. Вона висунула заперечення проти Дарнлі, але їх байдуже знехтували. Вона послала посланця з останнім попередженням, але його змусили чекати перед зачиненими дверима, аж поки відбувся шлюб. Задля збереження свого авторитету Єлизавета повинна щось зробити. Вона має розірвати дипломатичні стосунки або оголосити війну. Але який тут знайти привід? Адже Марія Стюарт ясно й однозначно має слушність, задовольнила бажання Єлизавети не обирати жодного закордонного володаря, і цей шлюб бездоганний, Генрі Дарнлі — перший наступник англійського трону як правнук Генріха VII, чоловік, гідний королівської корони. Будь-який протест постфактум своїм безсиллям лише продемонструє світові особисте роздратування Єлизавети.
Але двозначність була й лишиться все життя найпритаманнішою рисою поведінки Єлизавети. Навіть після першого прикрого досвіду вона не відступає від свого методу. Вона, звичайно, не оголошує війни Марії Стюарт, не відкликає посла, але потай намагається приготувати тій занадто щасливій парі найтяжчі прикрощі. Надто несмілива й обережна, щоб відкрито сперечатися за владу з Дарнлі та Марією Стюарт, Єлизавета в пітьмі гуртує сили проти неї. Бунтівників та невдоволених у Шотландії завжди знайти дуже легко, коли йдеться про бунт проти спадкового володаря, і цього разу серед них є навіть чоловік, що на голову вищий від усього того дрібного поріддя своєю зосередженою енергією і чесною силою ненависті. На весіллі сестри Морей був демонстративно відсутній, і на цю відсутність утаємничені звернули увагу як на лихе знамення. Адже Морей — і саме це робить його постать незвичайно привабливою і таємничою — має дивовижний інстинкт відчувати зміну політичної погоди, з неймовірно впевненим передчуттям він угадує мить, коли ситуація повертає в небезпечний бік, і робить у цих випадках найрозумніше, що може зробити витончений політик: зникає. Він забирає руку від керма, і його раптом уже й не видно і годі знайти. Як у природі раптове пересихання річок та зникнення струмків провіщає велику стихійну катастрофу, так і зникнення Морея щоразу провіщає — історія Марії Стюарт доведе — політичне лихо. Морей спершу поводився ще пасивно. Він живе у своєму замку, вперто уникає двору, показуючи, що він як регент і покровитель протестантства не схвалює вибору Дарнлі королем Шотландії. Але Єлизавета прагне більшого, ніж лише протесту проти нової королівської пари. Вона прагне бунту, і тому підбурює Морея і не менш невдоволеного Гамільтона. З суворим дорученням не скомпрометувати її саму, “in the most secret way”, найпотаємнішим способом, вона доручає одному зі своїх агентів підтримувати лордів військами і грошима “as if from himself”, наче діє він сам, а вона про те нічого не знає. Гроші падають у пожадливі руки лордів, наче роса на згорілу луку, їхня сміливість зростає, а обіцянки військової допомоги невдовзі призводять до бажаного для Англії повстання.
Мабуть, то була єдина помилка, яку скоїв заразом розумний і далекоглядний політик Морей: він справді поклався на найбільш ненадійну з усіх правительок і став на чолі того повстання. Щоправда, обережний Морей виступає не одразу, поки що він потай лише збирає союзників: власне, він хоче зачекати, поки Єлизавета відкрито виступить на захист протестантських лордів і він зможе виступити проти сестри не як бунтівник, а як оборонець церкви, що опинилася під загрозою. Проте Марія Стюарт, стривожена двозначною поведінкою брата і слушно не схотівши терпіти його вочевидь ворожого перебування осторонь, урочисто вимагає, щоб він з’явився для виправдань у парламенті. Морей, не менш гордий, ніж сестра, не приймає таке запрошення прийти як звинувачений, пихато відмовляється від послуху, і тому його разом із його прихильниками на людному ринковому майдані оголошують поза законом (“put to the horn”). Знову має вирішувати зброя замість розуму.
Відмінність темпераментів Марії Стюарт і Єлизавети завжди вкрай рельєфно проступає під час гострих постанов. Марія Стюарт швидко вирішує, її сміливість завжди нетерпляча, поривна і швидка. Натомість Єлизавета відповідно до своєї боязливої вдачі вагається і затягує з постановами. Перше ніж вона продумала до кінця, чи треба давати скарбничому доручення спорядити військо і відкрито підтримати повстанців, Марія Стюарт уже вдарила. Вона випустила прокламацію, висунувши докладні звинувачення проти бунтівників. «Ви невдоволені, що нагромаджуєте багатство за багатством, почесті за почестями, і прагнете цілковито прибрати до своїх рук і нас, і наше королівство, щоб потім правити ним, як вам заманеться, і змусити нас діяти тільки за вашою порадою, — одне слово, ви хочете самі бути королями й дозволити нам у найкращому випадку лише титул, а собі узурпувати керування королівством». Не гаючи ані години, смілива жінка скочила в сідло. З пістолями за поясом, поряд із молодим чоловіком у позолоченому обладунку, серед гурту дворян, які зберегли їй вірність, вона мчить на чолі нашвидкуруч скликаного війська назустріч бунтівникам. Весільна процесія мало не за ніч обернулася у воєнний похід. Та рішучість виправдала себе. Адже більшість баронів-супротивників злякалися цієї нової енергії, тим паче, що обіцяна допомога з Англії не прийшла, а Єлизавета й далі замість війська слала збентежені слова. Барони один за одним повертають понурі голови в бік законної володарки, тільки Морей не хоче гнути спину, але перше ніж він, покинутий усіма, спромігся зібрати справжнє військо, його вже розбили і він змушений утікати. Аж до кордону жвавим відважним чвалом женеться