Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу

«Гуннар, син Ламбі, скочив на стіну і побачив Скарпхедіна. Він сказав:

— Ти, здається, плачеш, Скарпхедіне?

— Ні, — відповів той, — але очі і справді пощипує. А ти, здається, смієшся?

— Звісно, — каже Гуннар. — І я жодного разу не сміявся відтоді, як ти вбив Траїна на Лісовій Річці.

Скарпхедін сказав:

— Ось тобі на пам’ять про це.

Він вийняв з гаманця зуб, який вибив у Траїна, і кинув його в Гуннара. Зуб потрапив йому прямо в око, тому око витекло на щоку, а Гуннар упав зі стіни».[11]

Бім закрив книжку і дивиться на мене, даючи мені час осмислити почуте. Я киваю. Так, видатна була особистість, кажу я. Ти згоден? — питає Бім. Тому я й вибрав ім’я Скарпхедін, каже Бім. Адже Скарпхедін найперший. А чому б тобі не залишитися при початковому імені? — питаю я. Ну кому потрібне таке ім’я, як ти не розумієш! Я киваю, а сам думаю, що механізм цього процесу, який скінчився тим, що Бім вибрав собі ім’я Скарпхедін, зворушливо простий. Його звуть Бім, і в реальності він анітрохи не схожий на Скарпхедіна. Якщо Скарпхедін високий і сильний, то Бім маленький і щупленький. Якщо Скарпхедін плаває, як тюлень, і в бігу йому немає рівних, то Бім плаває по-собачому і бігає повільно і незграбно, як цуценя. Якщо Скарпхедін рішучий і сміливий, то Бім нерішучий і несміливий. Якщо у Скарпхедіна очі зіркі і риси обличчя гострі, то у Біма очі звичайні і риси обличчя дитячі. Якщо Скарпхедін зазвичай стриманий, то Бім не вміє стримуватися, і, нарешті, що важливо, — Скарпхедіна звуть Скарпхедіном, а Біма — Бімом; і тут не можна не визнати за Бімом деякої правоти, бо ім’я у нього дійсно дивне. Напевно, знадобилося втручання якихось загадкових сил, щоб дитину назвали Бімом. Єдине, що їх об’єднує, — це, здається, гострий язичок, що, мабуть, і послужило відправною точкою для подальшої ідентифікації, подумав я, з цього вона почалася і розвинулася потім до нинішнього стану тільки з тієї причини, що Біму хотілося бути схожим на таку людину і геть не хотілося бути самим собою, себто Бімом.

Бім запасся бутербродами і тепер жує перед телевізором, весь час перемикаючи канали. Сестра сказала, щоб ти лягав спати, кажу я трохи згодом. Зараз уже досить-таки пізно, чи не пора нам лягати? А де ти ляжеш? — питає він, і я відповідаю, що ляжу спати в їдальні на дивані.

Взагалі-то я не відчуваю особливої втоми, оскільки півдня провів лежачи на такому ж дивані в будиночку дорожньо-транспортного управління, та, якщо так треба, щоб укласти Біма, я готовий знову лягти; лежачи я можу обдумувати майбутній текст про Фінляндію, прикидати, як його краще побудувати, це дасть мені відчуття, що я зайнятий ділом, працюю, а значить, не гаю часу дарма.

На добраніч! — каже Бім, йде у ванну і потім до себе в кімнату. Добраніч і гарних тобі снів! — кажу я. У тиші я думаю про Фінляндію.

Фінляндія — це країна, яка в процентному обчисленні виділяє найбільшу частку національного бюджету на мистецтво та культуру, відзначаю я наступний пункт, бо про це я десь читав, це не мої вигадки, а прочитані десь відомості, і якщо так пишуть, це має відповідати дійсності, тому я буду виходити з припущення, що це правда. І що ж цей факт говорить нам про фінів? — записую я у вигляді риторичного запитання. Риторичні запитання тут дуже доречні, оскільки я повинен побудувати зв’язний ланцюжок аргументів, які приведуть до висновку, що запам’ятовується, і якщо підвести до нього вдало і витончено, то він назавжди закарбується в пам’яті тих щасливців, які його прочитають. То про що ж свідчить той факт, що фіни виділяють таку значну частину суспільних грошей на культуру і мистецтво? — повторюю я своє запитання. Адже що таке мистецтво і культура? І чи потрібні вони нам? Тут треба придумати якийсь хитромудрий хід для позитивної відповіді, щоб читач не міг не погодитися з тим, що витрачати значні кошти на мистецтво і культуру — це дуже правильно, і так подати цю думку, щоб усім стало зрозуміло, що в цьому ставленні до мистецтва і культури підкреслюється особлива риса фінів, що ця риса властива фінському характеру. Це пишеться з розрахунком на любителів культури й мистецтва, щоб вони, прочитавши брошуру, відчули непереборне бажання поїхати до Фінляндії. Але ж я ще не маю ані найменшого уявлення про те, що ж таке мистецтво, нагадую я собі і наголошую, що над цим треба буде подумати і також вмістити в брошуру, оскільки будь-яка брошура має давати точне визначення того, що ж таке мистецтво, особливо це стосується брошури про Фінляндію — країну, де мистецтво і культура досягли небувалого розквіту і де витрачаються величезні кошти на підтримку лісу, а також сподіватимемося, і підліску, на підтримку діячів мистецтва і культури. Лише передова країна, відзначаю я далі, лише читаюча й розвинена країна, яка знає цих діячів і досягла високого рівня процвітання, може розуміти необхідність таких витрат і витрачати великі кошти на підтримку мистецтва й культури. Хіба не воліє кожен провести відпустку в розвиненій країні, замість того щоб поїхати у відсталу країну, яка плететься десь у хвості і де люди живуть за віджилими правилами: око за око, зуб за зуб? Це треба взяти на замітку. Та й чи знайдеться якась інша країна, яка дала нам так багато за останні сто років, як Фінляндія? — питаю я себе. Адже Фінляндія подарувала нам «Нокію», вона подарувала нам Міку Хаккінена, який бере участь у «Формулі-1» і їздить просто-таки чудово, Фінляндія подарувала нам дивовижну архітектуру, знамениту вазу і кілька фільмів, цілий ряд дуже пристойних фільмів, деякі книги і «Марімекко» — «Марімекко», чорт забирай! Нарешті згадав! Я ж знав, щось таке ще було, та ніяк не міг зрозуміти, що! «Марімекко» — одяг у смужку для дітей і для дорослих, таких яскравих кольорів, що, дивлячись на них, так і хочеться вигукнути: от бісові діти! Та нехай собі хто хоче — той кричить, ну їх усіх! І як же це я мало не сів у калюжу — стільки часу працюю над брошурою про Фінляндію, а