Вакансія для диктатора - Сергій Батурін

Аж тут подав у відставку старий президент, і до влади в країні прийшла ваша команда. Новий губернатор ще не встиг оглядітись, а вже примітив мій бізнес, і він йому сподобався. В мене, зрозуміло, в уряді вже були знайомі, але таких, щоб готові були кістьми лягти й головою накласти, як за рідного, — нікого. А я молодий був, гарячий, коли у мене почали справу відтискати — дибки став. За місяць мене обклали, як вовка: і податкова, і відділ з боротьби з економічними злочинами, і митниця, і прокуратура, — а за два майже усі активи були заарештовані, а я — на підписці про невиїзд.

— За що ж? — поцікавився «Ільїн».

— За ухиляння від податків в особливо великих розмірах, звісно, — повідомив Пущин і хижо вискалився. — І світило мені так багато, що я й уявляти собі такий термін не наважувався. А що, посадили б для науки решті — тут і до ворожки не ходи. Утім, частина підприємств була зареєстрована на підставних осіб, кошти з них я вивів, а за три дні до суду мене вбили. Та не дивіться ви так, кажу — вбили, значить, вбили. Автомобіль мій вибухнув, а я в ньому був. Тіло сильно обгоріло. Гучне вбивство — усі місцеві газети писали, в новинах сюжети повторювалися. Впізнали мене по годиннику, печатці на пальці, по пломбах та коронках. Стоматолог упізнав, судмедексперт теж, звіривши щелепу трупа зі знімками з моєї карточки в стоматологічній поліклініці. Похорони були пишні — півміста зібралось, оркестр військового округа, найпрестижніша ділянка на цвинтарі, уся крайова еліта, вершки суспільства, так би мовити. Губернатор тут же. Некрологи в усіх газетах. Отак. Вдова з донькою незабаром переїхала до Америки, і слід її там загубився. Концерн потрапив до родичів того, кому й сподобався. Так що я вмер, у мене й свідоцтво про смерть є. А в Домську незабаром вигулькнув нікому не відомий дрібний підприємець Костянтин Пущин, котрий незабаром став досить заможним, але надміру не висовувався..

— Історія... — похитав головою «Ільїн».

— І якщо вам вдасться перемогти, особливим бонусом за мою вам допомогу я хочу голову Верхоярського губернатора.

— А що ж буде основною платою? — поцікавився попутник.

— Жорстока кара для вбивць нашого з Юрієм батька, Олександра Михайловича Кондрашова. І можливість поховати його там і так, як ми хочемо, а не під чужим іменем не знати де, за дурними правилами. — Пущин побачив, що ані це ім’я, ані його з братом бажання не справили жодного враження на співбесідника й уточнив. — Він працював вашим двійником, і це його вчора вранці вбили на Верхоярському механічному заводі замість вас, Романе Романовичу!

Співбесідник уважно подивився на Пущина й сказав:

— От кару я вам обіцяю. Таку, що мало не видасться.

Помилитися неможливо: ці холодно-рішучі інтонації знали всі в світі, це направду був живий і здоровий президент країни Роман Романович Погодін.

— Якщо вже карти розкрито, — сказав Кондрашов, що, виявляється, вже якийсь час стояв позаду співбесідників у дверях пілотської кабіни, — то непогано узгодити плани на майбутнє, Романе Романовичу. Усе, що від нас залежало, ми зробили. У Москворецьку в нас ані таких зв’язків, ані тої сили й влади, щоб боротися на найвищому рівні... Треба з’ясувати позицію на шахівниці й наші можливості. Так?

— Так, — погодився президент.

— Як я розумію, — вів далі Юрій, — планувалася наступна операція: на заводі вбивають вашого двійника й демонструють світові розкішний похорон. А вас, Романе Романовичу, ті двоє поплічників Ваніна — Булкін та Кочетов — мали тихенько вбити в лісі разом з Неллі та сховати тіла десь у гущавині. Те, що крім Ваніна, задіяний і полковник Ранцев, — а ці люди без наказу свого вищого керівництва ні за що на таке не наважилися би, — красномовно підтверджує, що верхівка обох федеральних спецслужб — і безпеки, і охорони — грає проти нас. Які стосунки у вас із міністром оборони?

— Він усією своєю кар’єрою завдячує мені, але людина він складна...

— Ага. А як ви гадаєте, за кого міністр внутрішніх справ?

— Сподіваюсь, він щиро оплакує мене й зі шкури пнеться, щоб упіймати «причетних до мого вбивства» Ільїна та Кондрашова.

— Можна звернутися до нього по допомогу? — швидко спитав Пущин. Він, очевидно, був людиною дії. — Допоможе? Як з ним переговорити?

— Думаю, він готовий головою накласти за мене. Та як з ним зв’язатися? Кремлівської вертушки у мене тут під руками немає. З айфона? Там є потрібний номер, але варто йому запрацювати, і нас вирахують. Тому, гадаю, поки ми летимо, не те що вмикати айфон не треба — навіть батарею вставляти ризиковано. І ще одне: він, думаю, якщо ще міністр, то вже такої прочуханки отримав, що зараз риє носом землю, щоб впіймати «злочинців» і залишитися міністром. Якщо