Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко
«Та нiчого. До речi, можете менi тикати». «Дякую за пропозицiю. Я спробую, хоча мене це не надихає. Террi, хлопчику, що ти там робиш? До мене!» Менi дiйсно хотiлося, щоб вiн звертався до мене на ти. Тодi нашi стосунки були б природнiшими, на мiй погляд. «Менi здається, що життя - це натягнутий канат через прiрву. А впевненiсть - це страхувальний трос. Наче вiн є у кожного, але дехто постiйно смикає за нього: є чи нема, а чи не заслабкий? Це - невпевненiсть. Дехто не смикає нiколи, трос йому не потрiбний, це - самовпевненiсть. Я з тих, хто посмикує, та все одно - йде. А ви?» «А я… А я обираю твердий ґрунт. Канат над прiрвою - для романтикiв, Павле. З тросами цi романтики чи без. То ви - романтик, пане Дудник».
За час нашої прогулянки Емiль встиг прибрати кухню. Оперативно. «Ти вiдгадав?» Запитує вiн, i я згадав про iталiйський чобiт. «Нi. Зараз сяду працювати. Залишиться час - спробую вiдгадати». «Працювати з касатками?» Так, з касатками. «Павле, ви прочитали iнструкцiю з догляду за цуциком?» Я сказав, що продивився. «Тодi ви готовi до першої цуценячої ночi», - Гестапо всмiхається. «Я вам просто раджу заздалегiдь зробити молочну сумiш, бо воно прокинеться несподiвано й вимагатиме їжу». «Вiн влаштує тобi манси!» Каже Емiль. «Це що таке?» «Не знаєш, що таке манси? Манси, це таке: вiн буде пробувати тебе побороти. Наприклад, чи не вiзьмеш ти його до себе у лiжко, чи не будеш ти з ним гратися о третiй ночi, i яке враження справляє на тебе його пискнява». «Чим гратися?» «Тебе справдi хвилює чим iз ним гратися? Вiн знайде чим, не хвилюйся». Емiль тiшиться з мене.
Зiггi тим часом дослiджує миску Террi. Той застережно гарчить. «Ого, зараз вiн його проковтне. Треба…» - кидаюся я на допомогу. «Та нiчого не треба, заспокойся! Вони мiж собою поладнають. Террi - розумний, вiн усвiдомлює, що перед ним - цуценя! Це не Яшка-пляшка. Вiн коли гра…» «Так. Не хочу чути про Яшку, не хочу. Чого вiн пляшка? П'яниця, як дядя Алiк, чи як його там?» «Якщо не хочеш чути - то не почуєш, а iсторiя цiкава, мiж iншим». Бурмоситься Емiль. «Добранiч», - проказав Гестапо. Вiн наливає собi склянку мiнеральної води, додає трохи меду.
«Добре, - кажу я. - Розповiдай про свого Яшку. Ти однаково коли-небудь укинеш слiвце про нього, я тебе знаю». Малий гмикає.
Зiггi намагається зрозумiти, чого йому бiльше кортить: зробити калюжу чи вкластися спати. Теж менi, Гамлет. Вклався. «Так от, коли Яшка-пляшка грає з дiтьми у карти…» «Зi своїми дiтьми?» «Своїх у нього немає«. «А хто йому дозволяє грати з чужими дiтьми?» «Та нiкого це не хвилює. От коли вiн грає i програє, вiн наче казиться. Криє всiх матом, говорить, що повбивав би - «та тобi просто фарт йшов, йолопе малий», «та й взагалi я прихворiв сьогоднi, очi болять». А коли виграє - зве себе королем. А от коли йому кажеш, що вiн перемiг, бо дорослий, то вiн верещить, що все, вiн не хоче такого чути i бiльше грати нi з ким не буде, i забудьте його адресу!»
«Мда. А скiльки йому рокiв?» «П'ятдесят два». «Зрозумiло. А тобi вiн хто?» «Вiн - небiж старенької Саранської. До речi, вправний ветеринар, я тобi телефони його на холодильник налiплю, про всяк випадок!» «А старенькi Саранськi, до речi, хто такi?» «Як хто? Це мої бабєтта та дiдуссо з боку мамуленцiї, хiба ти не знав?» «А чого ж тодi, мале ти патякало, ти звеш їх старенькi Саранськi, а не дiдусь та бабєтта?» «Тому що в мене є iншi дiдусь та бабуся, Полонськi. Але вони молодшi за Саранських, тому вони не старенькi. Ми їх називаємо ляхами».
«Слухай, я вже втомився, а менi треба працювати, йди спати, бувай!» «Добранiч», - сказав Емiль Чемний. Я зробив собi кави, нарештi - хатня кава, моя кавоварка! - i розкрив лeп-топ. В поштовiй скринi було кiлька листiв, втiм, неважливих. Почекають.
Подумав я. Але сам вирiшив написати одного листа. Ромковi Аврамовичу. Саме у його справах Сара вирушила до Мексики. «Ромку, привiт! Слухай, що там з народом, який твоїми молитвами запроторено до Мексики? Нi в кого не працюють мобiлки». Насправдi я перевiряв тiльки зв'язкоздатнiсть Сариної мобiлки, i гадки не маючи, чи поїхав вiд Ромка з Сарою хтось iнший. Оскiльки Ромко про нас iз Сарою не знав, доводилося маневрувати.
Потiм я написав листа Тимофiєвi. Сподiваюся, що його колєжанка не читає його пошту. Я написав, що бачився з Євою, що вона має чудовий вигляд, про нього нiчого жахливого не каже, збирає iграшки хеппi-мiлз, як i ранiше, i буде швачити дощовика для спанiеля родичiв Сари. Потiм я трохи подумав i додав, що в мене тепер є собака. У Тимофiя колись також був собака, фокстер'єр Чарлi. Славетний вiн був тим, що коли їхав у лiфтi, стрибав на дверi, гавкав, як навiжений та клацав зубами, тому нiхто з мешканцiв будинку, поки Тимофiй з ним з'їжджав, лiфт не викликав. А коли вже сталося так, що не почув i викликав, - вiдлiтав у бiк, аби Чарлi не вчепився в чийсь одяг. Особливо обережними були чоловiки, бо Чарлi так натренувався у стрибках, що щелепа його майже торкалася паху. Жахливо. Я почухався. В кишенi джинсiв щось було - вiзитiвка Єви. «Iндивiдуальний пошив одягу для ваших улюбленцiв». Ну, коли вже працює пошта… «Привiт, Єво. Написав про тебе Тимофiєвi. Я не сказав йому, що ти намагалася вчепитися в старого Полонського, але хочу тобi сказати, що виглядало це огидно. Крiм того, йому не подобається стиль твого одягу. А загалом був радий тебе бачити. Дякую за Шикарного Янгола».
Годинник натякав на близьку пiвнiч. I я отримав листа. Вiд Єви. Вiдьма. Вона написала: «Пiткрадiй1. Загалом я також рада». «Що таке пiткрадiй1?» «Пiт - пот, крадiй - вор, 1 - а. ПОТВОРА, гиги». Я вирiшив, що останнє слово має залишитися
