Буба - Барбара Космовська

— Якраз навпаки! Я добре чула, як твоя мати, весь час ридаючи, говорила, що до Павла причепився котик.

— Котик?

— Киця чи котик. Щось таке. Я лише одного боюся. Павелек міг забути, що в нього алергія на котів. Він завжди реагував на шерсть. А твоя мати наполягає, щоб цю тварину привезти.

— Чому ти вирішила, що вона цього хоче? — Буба приховала усмішку.

— Бо вона чітко сказала, що коли вони повернуться, то твій тато із цим котиком може жити в мене.

— Це справді проблема, — погодилася Буба.

— Авжеж, що проблема, — бабця виглядала занепокоєною. — Я взагалі ненавиджу котів…

— А собак? — Буба раптом усвідомила, що хоча й пам’ятає бабусю змалку, але майже нічого про неї не знає.

— Навіть не згадуй! Якби у вас був пес… — у бабчиному голосі зростало напруження, — ноги моєї тут не було б.

— Зрозуміло, — відповіла Буба й пішла слухати новий диск Миськевича.

Дідусь повернувся в чудовому настрої, із пляшкою дешевого вина під пахвою.

— Рито, — погукав він з порога, — а в мене сюрприз!

— Буба сказала, що ти пішов до аптеки по ліки. А це що? — бабчин погляд негайно спинився на пляшці з дешевою кришечкою.

— Сироп, — не змигнувши оком відповів дідусь. — Тільки за рецептом, — попередив він, побачивши в її очах недовіру.

— Е, ні! — імпульсивно заперечила бабця Рита. — Коли вже я тут господиня, то не дозволю таких сиропів!… Ну, хіба що це з Божої аптеки… — знайшла вона компроміс, уникаючи сяючого дідусевого погляду.

— Саме так, Рито! — дідусь голосно поставив підозрілу пляшку на столі. — Ця мікстура не одному пенсіонерові життя врятувала, а про пенсіонерок я взагалі мовчу… Проте, — додав він урочисто, — ти, Рито, сьогодні виглядаєш, як квітуча троянда. Ніяка ти не пенсіонерка!

І за енергійною ходою, з якою бабця рушила до кухні, Буба зрозуміла, що дідусь підшукав собі дуже химерну компанію для споживання гиденного вмісту вже відкоркованої пляшки, з якої долітав нудотний запах.

* * *

На календарі в Бубиній кімнаті меншало днів, позначених червоним хрестиком, а це віщувало швидкий бабчин від’їзд, повернення батьків, а разом із цим стабілізацію кулінарних призвичаєнь. Буба не могла зрозуміти, чого вона прагнула більше, хоча потайки мріяла, передусім, про те, аби Бартошова могла безперешкодно хазяйнувати в їхній маленькій кухні, і щоб до їхньої хатньої робітниці нарешті повернувся спокій.

Проте вже протягом тижня, тобто від появи бабці Рити в домі, обличчя Бартошової марніло й перетворювалося на великий зморщений апельсин, викривлений терпкою ба, навіть болісною усмішкою. Бубі від неї теж робилося гірко на душі й дівчина дивувалась, що їхнє велике помешкання стало замалим для двох жінок, які з однаковою пристрастю люблять готувати й мити посуд.

Вона прокинулася занепокоєна, бо вдома панувала тиша, а це неодмінно віщувало якусь бурю. Щоб довідатися, яку саме, треба було встати й почистити зуби. Дорогою до ванної Буба наштовхнулася на усміхнену бабцю у фартусі Бартошової.

— Бубо, — заговорила бабця тоном особи, яка про все знає якнайкраще, — у мене тільки чудові новини. Бартошова не прийде. У неї вихідний, а я займуся твоїм здоров’ям. Сніданочок на столі!

Побачене Бубою свідчило про те, що її улюблена яєшня теж отримала вихідний, бо на тарілці височіла гора овочів, які треба було запивати біойогуртом. Єдине, що в ньому нормальне, це термін придатності, — подумала Буба після трьох ковтків і почала похапцем пакувати рюкзак. У неї не було найменшого бажання вислуховувати коментарі дідуся, чий сніданок складався з таких самих овочів, чвертки помаранчі та якогось смердючого трав’яного чаю. Перш ніж Буба встигла відчинити двері, почувся жалібний дідусів плач.

— Ти не можеш так зі мною вчинити! — кричав дідусь. — Я прохав яєшеньку. Одненьке манюнє яєчко! Нічого мені більше від тебе не треба, лиха ти жінка!

— На обід буде французький багет з овочевим фаршем, — мстиво процідила бабця, і Буба тихенько вийшла із квартири, розуміючи дідусів смуток.

Його розпач чутно було навіть на першому поверсі. Пан Коцютек тричі підводив голову, задоволено посміхаючись.

— Сцо, Бубо, — озвався він, застібаючи пальто. — Нас доблодій цимсь невдоволений? Так голосно клицить, аз ляцно! — він злостиво засміявся, бо не любив дідуся, і подався в незастебнутому пальті до свого банку. Буба стенула плечима.

— Навіть пан Коцютек «смієцьця з насої лодини», — мстиво подумала Буба, вливаючись у ранковий вуличний рух.

На перехресті зустріла Адася. Бубине серце зробило кілька сальто назад (шкода, що Шварценегер не міг цього побачити) і зайняло звичне місце. Гірше було з руками, бо дівчина не могла опанувати їхнього тремтіння.

— Привіт, — кинув Адась, сповільнюючи сягнисті кроки.

— Привіт, — промурмотіла Буба.

— Польську маєш? — Адась вочевидь волів триматися безпечних тем. — Ну, певне, що так, — додав він за мить. — Хто-хто, а ти точно написала, сторінок, мабуть, на п’ять.

— Написала. На п’ять, — присоромлено погодилася Буба.

Вона підсвідомо розуміла, що за цим крився вчинок, якого Адась не схвалював.

— А ми не написали, — віднедавна Адась про все говорив у множині.

Навіть, коли він сам, то поруч Йолька, — подумала Буба, відчуваючи, як крихітне зернятко ревнощів поступово зменшує радість від прогулянки з Адасем. Певна річ, що вона б ніколи в цьому не зізналася.

— Тема була неважка, — Буба спробувала виправдати свою працьовитість.

— Я б сказав — банальна, — Адась зневажливо закопилив губу й навіть не глянув на Бубу. — У нас просто не було часу на такі дурниці. Ми були на сесії.

— На сесії? — уява Буби змалювала Адася з Йолькою в перших рядах університетської аудиторії. — В університеті?

Адась закопилив губу ще більше.

— На фотосесії. У справжній телестудії. У Йольки є шанс стати ведучою такої собі молодіжної передачі «Самі про себе» чи щось таке. У кожному разі, про молодь, — Адась зібрав усю свою мужність і закінчив. — Вона виглядала в сто разів краще, ніж інші кандидатки.

— Я в цьому не сумніваюся, — підхопила Буба з доброзичливістю, якої сама в собі не підозрювала. — А коли вона говорила на камеру, то як було?

— Ну… Розумієш… Це вже другорядна справа. Але теж непогано… Цілком пристойно. Я б не вимовив жодного слова, а вона! Кілька речень, причому так, імпровізуючи. Коли Клінтон її побачить на каналі, ото здивується.

— Вона говорила англійською?

— Польською, але зате на телебаченні, — відрубав Адась, і Буба полегшено привітала двері школи, які досі не надто любила.

Відтоді, як Йолька почала зустрічатися з Адасем, Буба більшість перерв проводила в ліцейській бібліотеці. Інші дівчата теж були симпатичні, але Буба не відчувала якоїсь особливої потреби шукати подруг. Особливо тому, що продовжувала відчувати, як їй бракує колишньої