Прозріння - Жозе Сарамаго

як відповісти на нього, Якщо не захочете, не відповідайте, Чекаю вашого запитання, Як ви голосували, Ніяк, пане голово, Ви хочете сказати, що не прийшли на вибори, Я хочу сказати, що вкинула до урни чистий бюлетень, Чистий бюлетень, Атож, пане голово, чистий бюлетень, І ви кажете це мені, нічого не приховуючи, Ви ж хотіли, щоб я вам відповіла, нічого не приховуючи, Схоже, ви мені достатньо довіряєте, щоб відповісти відверто, Більш або менш, пане голово, тільки більш або менш, Якщо я правильно вас розумію, то ви свідомо пішли на ризик, Я сподівалася, що нічого мені не буде, Гадаю, ви мали підстави мені довіряти, Ви хочете сказати, що не попросите мене подати заяву про звільнення, Не хвилюйтеся, можете спати спокійно, Було б набагато ліпше, якби ми не надіялися на сон, щоб не хвилюватися, пане голово, Добре сказано, Кожен сказав би так, пане голово, я не сподіваюся, що академія словесності нагородить мене премією за цю фразу, Проте ви повинні задовольнитися лише моїм схваленням, Це мене більше аніж задовольнить, Отже, на цьому зупинімося, в разі потреби сконтактуйтеся зі мною по мобільному телефону, Гаразд, пане, До побачення, якщо не до завтра, Гадаю, що до завтра, пане голово.

Голова муніципальної ради зібрав документи, розсипані на його робочому столі, які здавалися паперами з іншої країни та з іншого століття, а не належали цій столиці, яка перебувала в стані облоги, покинута власним урядом, оточена власним військом. Якби він їх порвав, спалив або вкинув до сміттєвого ящика, ніхто не дорікнув би йому в тому, що він зробив, люди тепер мусили думати про набагато важливіші речі, їхнє місто, якщо добре його роздивитися, уже не було частиною знайомого світу, воно перетворилося на каструлю з гнилою їжею та з черваками, на острів, оточений морем, яке йому не належало, на місце, заражене небезпечною інфекцією, яке з обережності було поміщене в карантин у чеканні, коли пошесть утратить свою убійну силу й, не маючи більше кого знищувати, поглине сама себе. Він попросив службовця принести йому плащ, узяв течку з документами, з якими хотів ознайомитися вдома, й спустився сходами. Водій автомобіля, який його чекав, відчинив дверцята, Мені сказали, я вам не потрібен, пане голово, Це правда, я відпускаю вас додому, Тоді до завтра, пане голово, До завтра. Цікаво, як щодня у своєму житті ми з кимось прощаємося й кажемо до завтра або чуємо, як хтось нам каже до завтра, й фатально одного з цих днів, який був для когось останнім, або вже немає того, кому ми це сказали, або вже немає нас, які це сказали. Ми побачимо, чи завтра від сьогоднішнього дня, яке люди також мають звичай називати наступним днем, зустрінуться знову голова муніципалітету та його особистий шофер і чи будуть вони спроможні зрозуміти, яким чимось незвичайним, яким майже чудом став той факт, що вчора вони сказали один одному до завтра й потім переконалися, як справдилося те, що було лише проблематичною можливістю. Голова муніципальної ради сів в автомобіль. Він хотів проїхатися по місту, подивитися на людей, які його проминатимуть, неквапно, раз у раз зупиняючи машину й виходячи з неї, щоб трохи пройтися пішки, почути, що люди кажуть, тобто помацати пульс міста, з’ясувати, якою буде лихоманка, яка поки що перебуває в інкубаційному періоді. Зі своїх дитячих книжок він пам’ятав, що один східний цар, він точно не пригадував, чи то був цар, чи імператор, найімовірніше, йшлося про одного з тодішніх каліфів, вряди-годи перевдягався й виходив зі свого палацу, щоб затесатися до людей, до юрби й послухати, що про нього кажуть у відвертій балачці вулиць та майданів. Насправді ті розмови не були такими вже відвертими, бо й у той час, як і завжди, також не бракувало шпигунів, які підслуховували опінії, суперечки, критичні зауваження та початки змов. Влада дотримується неухильного правила, що голови треба стинати раніше, ніж вони почнуть думати, бо потім може бути занадто пізно. Голова муніципалітету не є царем цього обложеного міста, а щодо великого візира, який має правити його внутрішнім життям, то він уже перебуває по той бік кордону й о цій годині, безперечно, перебуває на нараді зі своїми помічниками, ми скоро довідаємося, з якими і з якою метою. Тому цей голова муніципальної ради не має потреби ховатися під наклеєною бородою та наклеєними вусами, обличчя, яке він носить, завжди належить йому, хіба що воно здається стурбованішим, ніж зазвичай, як можна бачити зі зморщок, які змережили йому лоб. Деякі люди його впізнають, але таких, які з ним вітаються, мало. Проте він не думає, що байдуже або вороже ставляться до нього лише ті, котрі голосували чистими бюлетенями й тому бачать у ньому політичного супротивника, також багато тих, хто голосував за його власну партію і за партію центру, дивляться на нього з неприхованою підозрою, якщо не з відвертою неприязню, Що тут робить цей суб’єкт, думають вони, він затесався до юрби покидьків-білобюлетенників, він мав би тепер виконувати свої обов’язки, за які йому досі платять, схоже, позаяк більшість стала зовсім іншою, він прийшов сюди ловити нових виборців, хоч і мав би взяти до уваги, що нові вибори відбудуться не скоро, якби я був на місці уряду, то я добре знав би, що мені робити, я насамперед розпустив би цю палату й утворив би на її місці пристойну адміністративну комісію, наділену абсолютною політичною довірою. Перш ніж продовжити цю розповідь, належить пояснити, що застосування кількома рядками вище слова білобюлетенник не було випадковим або несподіваним і не стало наслідком помилки, допущеної на клавіатурі комп’ютера, і ще меншою мірою йшлося про неологізм, вигаданий автором із метою назвати несподіване в нашому політичному житті явище. Цей термін існує, існує в мові, його можна знайти в будь-якому словнику, якщо існує така проблема, то вона пояснюється тим фактом, що люди переконані, ніби вони розуміють значення слова чистий та похідних від нього, а тому не гають часу, щоб визначити його походження, або хворіють на синдром ледачого інтелекту, а тому не йдуть на пошуки нових відкриттів. Ніхто не знає, хто в місті зацікавився пошуком точного слова, не випадає сумніватися лише в тому, що воно поширилося дуже швидко, й передусім у своєму пежоративному розумінні, на яке наштовхувало його звучання та написання. Хоч ми раніше не згадували про цей факт, гідний усілякого осуду в усіх своїх аспектах, засоби соціальної комунікації, передусім державне телебачення, нині застосовують