Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс

То вигукнув Тредльс. Але містер Мелл негайно наказав йому тримати язика за зубами.

— ...ображати того, кому не щастить у житті, сер, і хто ніколи не завдавав вам і найменшої прикрості, того, кого ви маєте досить підстав не ображати. Ви достатньо дорослий та розсудливий, щоб розуміти, — говорив містер Мелл, і губи його тремтіли все більше й більше, — це з вашого боку низький і бридкий вчинок. Ви можете сідати або стояти, як вам завгодно, сер. Копперфілде, продовжуйте.

— Юний Копперфілде, — сказав Стірфорс, виходячи наперед, — зачекай трошки... От що я вам скажу, містере Мелл, раз і назавжди! Коли ви дозволяєте собі називати мене низьким чи бридким, чи іншою якоюсь подібною назвою, то ви — безсоромний злидар. Ви й так злидар. Ви це знаєте. Та коли ще ви говорите таке, то ви безсоромний злидар.

Я не певен, чи він замахнувся вдарити містера Мелла, чи містер Мелл замахнувся вдарити його, чи взагалі хтось із них намагався зробити це. Я незчувся, як увесь клас раптом скам’янів. Серед нас опинився містер Крікль, поруч з ним Тенгей, а в дверях стояли перелякані місіс і міс Крікль. Містер Мелл, поклавши лікті на пюпітр і сховавши голову в долонях, нерухомо сидів кілька секунд.

— Містере Мелл, — сказав містер Крікль, смикнувши його за руку; його шепіт цього разу був такий гучний, що Тенгей визнав за непотрібне повторювати його слова, — ви не забулись, я сподіваюся?

— Ні, сер, ні, — відповів вихователь, підводячи обличчя, похитуючи головою й дуже схвильовано потираючи руки. — Ні, сер, ні! Я спам'ятався, я... ні, містере Крікль, я не забувся, я... я спам’ятався, сер. Я... я хотів би, щоб ви згадали про мене трохи раніше, містере Крікль. Це... це... було б краще, сер, справедливіше, сер. Це... Це врятувало б мене від дечого, сер.

Містер Крікль суворо глянув на містера Мелла, поклав руку Тенгеєві на плече, ступив ногою на якусь лаву й сів на парту. Все ще суворо дивлячись з висоти свого трону на містера Мелла, який хитав головою, потирав руки і був надзвичайно схвильований, містер Крікль звернувся до Стірфорса, кажучи:

— Ну, сер, якщо він не вдостоїв мене розбірливої відповіді, то кажіть ви, в чому річ.

Стірфорс деяку хвилину мовчав, гнівно і розлючено поглядаючи на супротивника. Пригадую, навіть і тоді я не міг утриматися від думки, який благородний вигляд мав Стірфорс і яким простим і незграбним здавався містер Мелл перед ним.

— Що він хотів сказати, говорячи про улюбленців? — мовив нарешті Стірфорс.

— Улюбленців? — повторив містер Крікль, і жили на його чолі швидко набрякли. — Хто говорив про улюбленців?

— Він, — сказав Стірфорс.

— Прошу, що ви хотіли цим сказати, сер? — вимагав містер Крікль, гнівно звертаючись до свого помічника.

— Я хотів цим сказати, містере Крікль, — відказав той тихо, — саме те, що я сказав: жоден учень не має права використовувати своє становище улюбленця, щоб зневажати мене.

— Зневажати вас? — спитав містере Крікль. — О, небо! Але дозвольте спитати вас, містер, як вас там… — тут містер Крікль схрестив руки, тримаючи палицю на грудях, і таким міцним вузлом зв'язав брови, що з-під них ледве видно було його маленькі очі, — хіба ж, говорячи про улюбленців, ви виявляли належну повагу до мене? До мене, сер, — сказав містер Крікль, раптом наближаючи до нього обличчя і знову відсуваючись назад, — до голови цього закладу, до вашого наймача!

— Це було нерозсудливо, сер, охоче визнаю, — сказав містер Мелл. — Я не зробив би цього, коли б зберіг рівновагу.

Тут втрутився Стірфорс:

— Потім він сказав, що я низький, а потім він сказав, що я бридкий, а тоді я назвав його злидарем. Коли б я зберіг рівновагу, то, мабуть, не назвав би його злидарем. Але я зробив це і готовий прийняти наслідки, що випливають з цього.

Мабуть і не розуміючи, чи випливають з цього якісь наслідки, я був дуже вражений його благородною промовою. Вражені були й інші хлопці, хоч жоден з них і слова не вимовив.

— Я здивований, Стірфорсе… хоч ваша щирість робить вам честь, — сказав містер Крікль, — робить вам честь, звичайно... Я здивований, Стірфорсе, мушу сказати, що ви змогли застосувати такий епітет до особи, яка служить і отримує платню у Салем-Гаузі, сер.

Стірфорс коротко розсміявся.

— Це не відповідь, сер, — сказав містер Крікль, — на моє зауваження. Я чекаю більшого від вас, Стірфорсе.

Коли вже містер Мелл здавався мені незграбним перед гарним хлопцем, то зовсім неможливо розповісти, яким незграбним здавався містер Крікль.

— Хай він спробує заперечити це, — сказав Стірфорс.

— Заперечити, що він злидар, Стірфорсе? — крикнув містер Крікль. — Він що, десь милостиню збирає, чи як?

— Коли він сам не збирає, то одна з його близьких родичок, — відповів Стірфорс. — Але це одне й те ж!

Він глянув на мене, а рука містера Мелла ніжно погладила мене по плечу. Зашарівшись і відчуваючи болючий жаль у серці, я підвів голову, але очі містера Мелла були прикуті до Стірфорса. Він усе ще лагідно потріпував мене по плечу, але дивився на нього.

— Коли ви чекаєте, містере Крікль, що я виправдаюся, — сказав Стірфорс, — і скажу, що я мав на думці, то я маю сказати тільки те, що його мати живе з милостині в богадільні.

Містер Мелл все ще дивився на нього, все ще лагідно гладив мене по плечу й прошепотів сам до себе, якщо я правильно почув:

— Так я й гадав!..

Містер Крікль звернувся до свого помічника з суворою гримасою й удаваною ввічливістю:

— Тепер ви почули, що сказав цей джентльмен, містере Мелл. Будьте ласкаві, якщо це вас не обтяжить, заперечити йому перед усією школою.

— Він каже правду, сер, без усяких поправок, — відповідь містера Мелла пролунала серед мертвої тиші, — все, що він сказав — правда.

— Будьте такі ласкаві в такому разі оголосити прилюдно, прошу, — сказав містер Крікль, схиляючи голову набік і обводячи очима клас, — чи я колись знав про це до теперішнього моменту.

— Гадаю, що не знали напевно, — відказав вихователь.

— Ви знаєте, що ні, — сказав містер Крікль, — хіба не так, чоловіче?

— Я гадаю, що ви ніколи не вважали моє становище дуже добрим, — виказав помічник. — Ви знаєте, яке становище я маю і завжди займав тут.

— Я вважаю, якщо вже ви заговорили про це, — сказав містер Крікль, і жили на його чолі набрякли більше ніж завжди, — що ви взагалі займали не своє місце і помилково вирішили, ніби тут школа для бідних. Містере Мелл, ми маємо розлучитись, якщо ви не заперечуєте. Що швидше, то краще.

— Немає більш слушного часу, — відповів містер Мелл, підводячись, — ніж тепер.

— Тим краще для вас, сер! — сказав містер Крікль.

— Прощаюся з вами, містере Крікль, і з вами всіма, — мовив містер Мелл, оглядаючи кімнату, і знову легенько поляскав мене по плечу. — Джеймсе Стірфорсе, найкраще, що я можу вам побажати, — це щоб ви колись відчули сором за свій сьогоднішній вчинок. А тепер я волів