Українська література » Сучасна проза » Ніч лагідна - Френсіс Скотт Фіцджеральд

Ніч лагідна - Френсіс Скотт Фіцджеральд

Читаємо онлайн Ніч лагідна - Френсіс Скотт Фіцджеральд
штору?»

«Будь ласка. Світло й справіді ріже очі».

...Дік поїхав через весь Париж до свого банку. Перше ніж виписати чек, він окинув поглядом довгий ряд конторських столів, зважуючи, кому із клерків дати його на підпис. Потім його захопив сам процес писання, і, схилившись над конторкою, він заходився старанно, раз у раз оглядаючи перо, виводити літеру за літерою. На хвильку звів очі — неуважно глянув на віконце пошти, — а тоді знову забув про навколишній світ, зосередивши увагу на каліграфії.

Він усе ще не вирішив, до кого звернутися, — хто найменше здатний помітити його бентежний настрій, найменше схильний до балачок. До Перріна, влесливого нью-йоркця, який не раз запрошував його пообідати в

Американському клубі? До іспанця Касасуса, з яким він щоразу балакав про одного спільного знайомого, якого вже років десять не бачив? Чи до Мухгаузе, який завжди запитував, з чийого рахунку він хоче зняти гроші — свого чи дружини?

Проставивши на корінці суму й двічі її підкресливши, він нарешті вибрав Пірса — Пірс молодий, перед ним можна трохи й поблазнювати, бо іноді буває легше самому розіграти комедію, ніж дивитись, як її розігрують на твою честь.

Спочатку він, однак, підійшов до поштового віконця. Передаючи Дікові кореспонденцію, жінка, що сиділа там, притисла грудьми до столу підхоплений протягом папірець, і Дік подумав, що жінки послуговуються своїм тілом зовсім не так, як чоловіки. Відійшовши вбік, він почав розривати листи. Рахунок від німецької фірми за сімнадцять книжок з психіатрії; рахунок від Брентано; лист із Буффало від батька, що з роками писав дедалі нерозбірливіше; листівка жартівливого змісту від Томмі Барбана, послана з Феса; листи від двох лікарів з Цюріха, обидва написані німецькою; спірний рахунок від тинькаря з Канна; рахунок від мебляра; лист з Балтімора від видавця медичного журналу; рекламні проспекти й запрошення на виставку поки що невідомого художника; крім того, три листи на ім’я Ніколь і один для Розмері, адресований на його поштовий абонемент.

«Дозвольте, я опущу штору?»

Він підійшов по Пірса, але той саме прийняв папери від якоїсь дами, і Дік відчув, що доведеться звернутись до Касасуса, який сидів за сусіднім столом і був вільний. — Як поживаєте, Дайвере? — радісно привітав його Касасус. Він підвівся, вуса його роз’їхалися в усмішці. —

У нас тут нещодавно зайшла мова про Федерстона, і я згадав про вас. Знаєте — він тепер у Каліфорнії.

Дік витріщив очі й трохи подався вперед. — У Каліфорнії?!

— Атож, уявіть собі.

Дік тримав чек у простягнутій руді; щоб Касасус перейшов до діла, він обернувся до Пірса і, впіймавши його погляд, по-змовницькому підморгнув йому — то була жартівлива гра, розпочата три роки тому, коли Пірс закрутив роман з однією литовською графинею. Пірс сяйнув усмішкою, а Касасус тим часом підписав чек; він радо затримав би Діка, який йому подобався, але не знайшов приводу і тільки повторив, підвівшись і притримуючи пенсне на носі:

— Атож, Федерстон тепер у Каліфорнії.

Перрін за першим столом саме розмовляв із чемпіоном світу у важкій вазі; перехопивши на собі швидкий погляд Перріна, Дік зрозумів, що той хотів був гукнути його й познайомити з боксером, але в останню мить роздумав.

Скориставшись із свіжого досвіду, Дік успішно уник подальшої розмови з Касасусом — цебто спочатку уважно обдивився підписаний чек, потім угледів щось вельми цікаве за мармуровою колоною над головою клерка, а тоді, після складних маніпуляцій з тростю, капелюхом і листами, попрощався й рушив до виходу. Давно куплений чайовими швейцар подбав про таксі — воно вже чекало біля під’їзду.

— Кіностудія «Фільм пар екселянс» — це на маленькій вуличці в Пассі. Їдьте до Порт-де-ла-Мюет, а далі я вам поясню.

Події останніх двох днів викликали таке сум’яття в його душі, що він тепер і сам до ладу не знав, чого хоче. Коло Порт-де-ла-Мюет він відпустив таксі й пішки рушив у напрямку студії, але, за кілька будинків од неї, перейшов на другий бік вулиці. Зовні сповнений гідності, бездоганно елегантний, він насправді був сам не свій. Справжню гідність можна було повернути собі, тільки викресливши минуле, забувши напруження останніх шести років. Він кружляв довкола студії, наче дурнуватий хлопчисько з роману Таркінгтона, пришвидшуючи ходу там, де не було дверей, квапливо завертаючи за ріг, — боявся розминутися з Розмері, коли вона вийде. Студію оточували похмурі будинки. Поряд була крамниця з написом на вивісці: «1000 chemises» («1000 сорочок» (франц.)) Всю вітрину заповнювали сорочки — складені в стоси, оздоблені краватками й напнуті на манекени, з дешевим шиком розкидані по споду вітрини. «1000 chemises» — не віриш, полічи! Далі можна прочитати: «Papaterie», «Pâtisserie», «Solde» — і рекламу «Déjeuner de Soleil» з Констанцією Толмедж, а за нею — вивіски похмурішого змісту: «Vêtements Ecclésiastiques», «Déclaration de Décès», «Pompes Funèbres». Життя і смерть. («Паперовий магазин», «Кондитерська», «Розпродаж»; «Сонячний сніданок» ; «Церковне облачения», «Реєстрація смерті», «Похоронне бюро»)

Він розумів: те, що він зараз робить, стане поворотним у його житті — настільки це не узгоджується з усім, що було раніше, не узгоджується навіть з тим образом, у якому він міг і хотів би постати перед Розмері. В очах Розмері він уособлював вишукані манери, а тим часом його кружляння довкола студії було не що інше, як настирливість. Та для Діка цей вчинок, якого він не міг не зробити, був виявом якоїсь живої, хоча й глибоко в ньому зачаєної суті. Він прийшов сюди — в сорочці з бездоганно припасованими до рук манжетами, з рукавами, що входили в рукави піджака наче поршень у циліндр, з комірцем, що бездоганно облягав шию, підстрижений за останньою модою і з не менш модною папкою в руці, — прийшов, гнаний тією самою силою, що примусила колись іншу людину зійти на церковну паперть у Феррарі у волосяниці, посипавши голову попелом. То була данина, яку Дік сплачував речам непозбутнім, несподіваним, непідвладним ніякому осудові.

 XXI

По трьох чвертях години марного чекання Дік раптом опинився в товаристві чужої йому людини. І, як це інколи трапляється, саме тоді, коли йому найменше того хотілося. Намагання вберегти від стороннього ока зболілу душу нерідко призводить до протилежного; так актор, пропускаючи репліки в своїй ролі, змушує глядачів прислухатися і створює напруження почуттів, яке допомагає публіці самій доповнити недомовлене. А ще буває так: рідко жаліючи людей, що прагнуть і справді потребують нашого співчуття, , ми водночас віддаємо його тому, хто з якихось причин викликає у нас

Відгуки про книгу Ніч лагідна - Френсіс Скотт Фіцджеральд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: