Майстер - Колм Тойбін

Жоден не заводив розмову про те, як, власне, вони спатимуть: чи хтось спробує лягти на підлозі, чи вони спатимуть разом, голова до ніг чи просто ляжуть поруч. Генрі знав, що рішення прийме Холмс, і тому просто чекав, висунувшись із вікна. Перегодом Холмс зробив кілька сміливих спроб запалити лампу.

Коли йому це вдалось, освітлена кімната, в якій, окрім тіней, майже нічого не було, видалася великою та більш гостинною, а стібана ковдра набула нової краси. Холмс зробився дуже серйозним, ніби був зосередженим на розв’язанні вкрай важкого завдання. Він підійшов до тазка, тримаючи в руках шматок мила та рушник, що їх витяг зі своєї валізи. Налив із глека води, а потім швидко почав роздягатись, аж доки не залишився голим. Генрі здивувало, якими великими здавалися його кістки, якою міццю дихало тіло в цьому мінливому і тьмяному освітленні. На мить, доки друг не рухався, він був схожий на статую юнака, високого та м’язистого. Дивлячись на Холмса, Генрі забув про його вуса та гострі риси обличчя. Він ніколи не думав, що побачить друга отак. Він подумав, що, напевно, роздягання догола нічого не значить для того, хто так довго був солдатом. Але ж Холмс мусив розуміти, що скинути із себе весь одяг уночі, на очах у друга, виглядає зовсім інакше? Генрі вивчав поглядом його сильні ноги, сідниці, лінію хребта, його бронзову від засмаги шию й намагався вгадати, чи вдягне він білизну перед тим, як лягти в ліжко. Генрі теж почав роздягатись і був уже майже голий, коли Холмс відчинив вікно й вихлюпнув брудну, мильну воду. Потім поставив тазок на місце й ліг у ліжко голий, підсунувши лампу ближче до себе.

Голий Генрі схилився над тазком і не знав, чи Холмс на нього дивиться. Він зараз був надто зосередженим на власних почуттях і відсутності в собі щойно продемонстрованої другом упевненості та легкості. Він повільно мився й, коли Холмс заговорив, оглянувся на нього через плече та побачив, що товариш лежить у ліжку, закинувши руки за голову.

— Сподіваюся, ти не хропеш,— сказав Холмс.— Ми навчилися приборкувати хропунів.

Генрі спробував усміхнутись і відвернувся.

Витираючись і виливаючи воду за вікно, він розумів, що тепер доведеться повернутися до Холмса, котрий цієї миті його безпристрасно та ненавмисно розглядає. Генрі почувався розгублено й досі не розумів, чи чекає Холмс, аби він ліг поруч із ним голий. Але й запитати про це не наважувався.

— Можеш загасити лампу? — запитав Генрі.

— А ти соромишся? — поцікавився Холмс, але лампу не загасив.

Генрі повернувся і поволі рушив до ліжка, рушник звисав із його плеча, до половини прикриваючи торс. У Холмсових очах читалися веселість і зацікавлення. Коли Генрі скинув рушника, Холмс повернувся та загасив лампу.

Вони лежали поруч мовчки. Генрі відчув, як тазова кістка упирається об тазову кістку Холмса. Він подумав, чи не запропонувати товаришеві трохи зсунутися донизу, але, якимось чином, раптом усвідомив, що Холмс перебрав на себе контроль за ситуацією і, не мовлячи й слова, заборонив Генрі робити будь-які пропозиції. Тоді він заплющив очі та повернувся до друга спиною, відчуваючи власне серцебиття, чуючи власне дихання.

— Добраніч,— сказав Генрі.

— Добраніч,— відповів Холмс. Він не повернувся на бік, а лишився лежати на спині. Щоб не впасти з ліжка, Генрі треба було б підсунутися ближче до Холмса, та він волів триматися ближче до краю, хоча й у такій позиції торкався друга, котрий лежав абсолютно спокійно.

Генрі подумки цікавився, чи ще коли-небудь у житті відчуватиме так само гостро. Кожен вдих, кожен натяк на те, що Холмс може поворухнутися, навіть думка про те, що він, імовірно, теж не спить, вогнем палила мозок. Не було жодного шансу заснути. Генрі вирішив, що Холмс, напевно, склав руки на грудях і не видає ані звуку. Ця його цілковита непорушність свідчить про те, що друг не спить і пильнує. Генрі хотілося знати, чи Холмс, як і він, усвідомлює близкість їхніх тіл, чи просто, ні про що не думаючи, лежить собі й не розуміє, у якій притаєній гарячці палає його сусід. Завтра вони переїдуть до іншого помешкання й ця ніч уже для них ніколи не повториться. Генрі нічого не планував і навіть ні про що таке не думав аж до того моменту, коли побачив, як голий Холмс у світлі лампи йде до вмивального столу. Навіть зараз, якби він мав вибір, якби в кімнаті з’явилося ще одне ліжко, він би негайно до нього перебрався б навіть у темряві. Поза тим, власна безпомічність давала Генрі й почуття певної полегкості. Він мав намір не рухатись і не говорити, збирався навіть удати, що спить, якщо знадобиться. Він розумів, що його непорушність і мовчання дає другові свободу вибору, тож Генрі чекав на Холмсові дії, але той не рухався.

Звідколи вони з Холмсом виїхали з Бостона, Генрі не полишало якесь дивне відчуття, ніби зникла напруга, що залишалася з ним увесь вечір. Він розумів, чому так було. З ними не було Вільяма, котрий поїхав до Бразилії у наукову експедицію. Відсутність старшого брата, він це знав, робить його життя трохи світлішим, адже зникає тиск і спричинене ним відчуття гнітючості, що мимоволі чинив на Генрі Вільям. Холмс був Вільямовим другом, на рік за нього старшим, але не мав на Генрі братового впливу, коли кожне слово, кожен жест піддаються цензурі, виправленню чи кпинам.

Аж ось Холмс раптом посунувся ближче до центру ліжка. Цей рух видався Генрі цілком усвідомленим бажанням, а не мимовільним порухом сонної людини. Генрі швидко, не даючи собі часу на роздуми, присунувся ближче до Холмса. Деякий час вони лежали так, не рухаючись і майже не дихаючи. Генрі відчував Холмсове дихання, його міцно збудоване тіло, але сам намагався дихати якомога глибше й тихіше.

Коли ж Холмс відсунувся від нього так само швидко, як і наблизився, Генрі зрозумів, що приречений пролежати без сну всю ніч, не в змозі викинути з голови чоловіка, котрий лежить поруч і, очевидно, нічого не усвідомлює, звиклий до тісних солдатських помешкань, де чоловіки сплять усі разом. Напевно, друг уже заснув. Генрі не розумів, радує це його чи засмучує, але теж бажав якнайшвидше поринути у несвідомість,