Ігри долі - Іванна Боразан

А далі було усе за планом Анни. Дівчина явно забула, що перед нею привабливий чоловік, фіксуючи свою увагу тільки на запитаннях містера Харта і відповідях на них.

Ніколасу дуже подобалися відповіді цієї дівчини. Можна було б навіть сказати, що він був у захваті від ходу її думок. Ніякого кокетства, як у попередніх представницях прекрасної статі, тільки холодна рішучість і бажання працювати.

«З нею буде легко працювати, — думав Нік. Перед собою вона бачить тільки директора, і хочеться, щоб так було і надалі».

Кандидаитура цієї дівчини зацікавила Харта, але вслух він промовив:

— Дуже дякую, що ви прийшли на співбесіду. Ви дуже цікава співрозмовниця… Але зараз я можу сказати тільки одне: чекайте нашого дзвінка.

І мило всміхнувся.

«А як же, ви зателефонуєте мені, — у голові пролунало. — Я вже не така дурна, як ви думаєте. Це говорять, коли хочуть позбутися назавжди… Ну що ж…»

— Дякую за увагу.

Дівчина піднялася з крісла і попрямувала до виходу, з упевненістю розуміючи, що ніколи більше не повернеться сюди. А ще передчуття того, що вона ніколи більше його не побачить, боляче зачіпали струну її серця…

І яким же було її здивування, коли через тиждень їй запропонували ще раз зустрітися з Ніколасом Хартом, і вона отримала таку бажану для неї роботу.

Наймати працівників у незнайомій тобі країні — справа не злегких. Наш герой у даному випадку зробив досить обдуманий крок. Підбір працівників на будівельні роботи він довірив своїм менеджерам, а от управлінський склад він підбирав сам. Йому були потрібні люди, на яких він міг би покластися у будь-якій ситуації. Такими людьми, на думку Ніколаса Харта, були студенти. Хоч як це парадоксально не звучить, але це саме так. Молоді, ще не «зіпсовані» сучасним світом люди, яких можна виховувати на свій лад. Вони маленькі «цуцики», які виростають у вірних «сторожових собак», які будь-кому «перегризуть горлянку», якщо виникне необхідність або загроза їхньому «господарю».

Тому перш за все він звернувся у вищі навчальні заклади із запитом роботодавця. Влаштовував співбесіди та різноманітні конкурси й обрав кращих з кращих. Найбільше Ніку запам’яталася одна дівчина, яка незважаючи на юний вік, була досить розсудливою, а головне — не боялася ризикувати, що є найголовніше у бізнесі.

Ну, звичайно, одразу довірити молодим та недосвідченим людям відповідальну роботу Ніколас не міг. Спочатку вони проходили різні тренінги, вчилися та працювали під керівництвом уже відданих Ніколасу працівників, які не побоялися поїхати з Ніком за океан, у чужу країну, залишивши свої «тепленькі містечка». Він їм довіряв, як самому собі. Хоча я сумніваюся, що Ніколас Харт був аж такою довірливою людиною. У світі бізнесу — це великий мінус. А він, будучи розумним стратегом, не міг собі дозволити таку слабкість, інакше не зміг би досягнути того, ким він зараз є.

І себе Ніколас Харт не обділив «увагою». У помічники він собі вибрав дівчину, яка вразила його на співбесіді — Анну Коваленко.

Ніколас завжди скептично ставився до бізнесвумен, адже вважав, що жінка повинна займатися тільки господарством та дітьми. Вважав, що бізнес, великі гроші і жінки — це несумісні речі, вони тільки і вміють, що їх витрачати. Заробляти — це привілегія мужчин. Єдине, що прекрасно в них виходило — це бути секретаркою: готувати каву і відповідати на телефонні дзвінки. А тут Ніка вразила ділова хватка дівчини і бажання чогось досягти своїми силами. На його шляху зустрічалися розумні жінки, які вихвалялися своїми можливостями, але проходив час, і у вирі безтурботності й розваг їхні слова так і залишалися словами. Йому дуже хотілося побачити, коли ж зламається і Аня. Тому він взяв її під «своє крило», щоб або зламати її, або зробити з неї справжню бізнеследі, а не жінку, яка, надягнувши діловий костюм і начепивши на очі окулюри, думаючи, що має розумний вигляд і даючи безглузді рекомендації, вважає себе королевою бізнесу.

Так, і в перший день Ніколас поручив Анні безліч роботи, не даючи їй поблажок. Вона без зайвих розмов взялася за свої обов'язки, дивуючи Ніка й інших працівників своєю наполегливістю. Злі язики говорили, що вона випендрюється перед начальством, щоб вибити собі шлях «нагору». Та Аня на це не зважала, вона мала свої мотиви так себе занурювати у роботу, про це ніхто не знав, та й наша героїня боялася навіть собі признатися, у чому тут справа.

Зажди привітна, усміхнена з колегами, інколи строга, будь-коли прийде на допомогу, зробить усе можливе. Та не завжди привітність і легкість душі є правдивими. Інколи свої турботи і негаразди ми ховаємо за усмішкою на обличчі. Щоб навіть як би тобі погано не було, люди бачили б тебе завжди веселим. Скажете, лицемірство? Можливо. А хіба краще, якщо ти всім і кожному будеш розповідати про свої душевні переживання. Не кожна людина тебе зрозуміє, та й чи захоче зрозуміти. У кожного є свої проблеми, свої переживання. Хай краще думають, що ти найщасливіша людина на світі. А свої маленькі таємниці можна довірити такій людині, яка по- справжньому любить тебе і ніколи тебе не осудить. Є такий чудовий вислів: «Друг — це та людина, яка про вас все знає, але все одно продовжує любити». Так, от всі свої дівочі фантазії і переживання Аня розповідає своїй найкращій подрузі Оксані.

Вони були знайомі майже з пелюшок. Обидві жили в одному будинку, ходили до школи, сиділи за одною партою та ще й разом навчалися в університеті. Одним словом, друзі «нерозлийвода», які пройшли «Рим і Крим, і мідні труби».

Тому не дивно, що зі своєю проблемою Аня звернулася саме до неї. Цією проблемою було кохання. Можливо, не для всіх кохання є проблемою. Якщо чесно, в ідеалі кохання взагалі не вважається проблемою, скоріше навпаки. Але це в ідеалі, а як ми