Щира шахрайка - Емілі Локхарт

Повернувшись до бару коло басейну, Джул розповіла Доновану, де заховано валізу. Вона підштовхнула двадцять доларів через стійку.

Попросила про послугу.

Відтак поклала ще одну двадцятку і надала інструкції.

* * *

Джул озирнулась навколо парковки для персоналу і знайшла барменів маленький голубий седан, що не був зачинений. Вона влізла до нього і вмостилась позаду на підлозі, заваленій порожніми пластиковими пакетами та паперянками з-під кави.

Їй довелося чекати цілу годину, аж поки Донован не скінчить зміну в барі. Якщо пощастить, Ноа не втямить, що щось не так, доки Джул вже серйозно не спізниться на вечірню вікторину, десь до пів на дев’яту. Потім вона перевірятиме трансфер з аеропорту та запис служби таксі готелю, перш ніж їй на думку спаде стоянка для персоналу.

У машині була спека й задуха. Джул намагалася почути кроки.

Її плече судомило. Хотілося пити.

Донован допоможе їй, чи не так?

Він допоможе. Він вже її прикрив. Він сказав Ноа, що не знає нікого подібного. Він попередив Джул і пообіцяв забрати валізу та підкинути її. На додачу, вона йому заплатила.

Окрім того, Джул і Донован були друзями.

Джул по черзі випрямила коліна, а відтак знову скрутилась, умостившись за сидінням.

Джул думала про те, у що вона була одягнена, а потім зняла сережки й нефритову каблучку та заховала їх до кишені джинсів. Їй ледве вдалось утамувати подих.

Нарешті вона почула звук валізи на роликах. Ляскіт багажника. Донован прослизнув за кермо, завів машину й рушив зі стоянки. Джул лишалася на підлозі, коли він їхав. Дорогою траплялися кілька поодиноких вуличних ліхтарів. По радіо грала мексиканська попса.

— Куди ви хочете поїхати? — невдовзі запитав Донован.

— Кудись до міста.

— Тоді я їду додому, — раптом його голос пролунав якось хижо.

Чорт. Чи вона помилилася, сівши до нього в машину? Чи Донован є одним з тих хлопців, які вважають, що дівчина, котра просить про послугу, мусить переспати з ним?

— Висади мене по дорозі до своєї домівки, — різко сказала Джул. — Я подбаю про себе.

— Ви не повинні так говорити, — сказав він. — Зараз я ризикую заради вас.

* * *

Уявіть собі: гарненький будиночок у передмісті Алабами. Однієї ночі восьмирічна Джул прокидається в темряві. Вона почула шум?

Вона не впевнена. У будинку тихо.

Вона спускається сходами вниз у тонкій рожевій сорочці.

На першому поверсі її огортає холодний страх. Вітальню розгромлено, усюди книжки та папери. У кабінеті ще гірше. Теки з файлами перекинуті. Комп’ютери зникли.

— Мамо? Тату? — Маленька Джул біжить нагору, щоб зазирнути до кімнати батьків.

Їхні ліжка порожні.

Ось тепер вона налякана по-справжньому. Дівчинка різко штовхає двері до ванної кімнати. Батьків тут немає. Вона вибігає на вулицю.

Двір оточений невиразними обрисами дерев. Маленька Джул уже на півдорозі до стежки, коли розуміє, що бачить там, у колі світла вуличних ліхтарів.

Мама і тато лежать у траві долілиць. Їхні тіла покручені й обм’яклі. Під ними розпливаються калюжі темної крові. Маму вбито пострілом у голову. Певно, вона померла миттєво. Тато точно мертвий, але пошкодження Джул бачить лише на його руках. Певно, він сплив кров’ю від ран. Він скрутився навколо мами, наче в свої останні хвилини думав лише про неї.

Джул біжить назад до будинку, щоб зателефонувати до поліції. Телефонний дріт від’єднано.

Вона повертається у двір — виголосити молитву, принаймні попрощатися, — але тіла її батьків зникли. Убивця забрав їх геть.

Дівчинка не дозволяє собі заплакати. Решту ночі вона сидить там, у колі світла вуличних ліхтарів, вимочуючи густу кров своєю нічною сорочкою.

Наступні два тижні Маленька Джул живе сама в тому розгромленому будинку. Вона тримається сильною. Сама готує їжу та розбирає папери, які лишилися, прагнучи знайти відповіді. Поволі, читаючи документи, вона складає докупи життя героїчних, сильних і таємничих особистостей.

Одного пообіддя, коли Джул на горищі передивлялася старі фотографії, у кімнаті з’являється жінка в чорному.

Жінка робить крок уперед, але Маленька Джул спритна. Вона рвучко і швидко жбурляє ножа для розрізання паперів, але жінка ловить його лівою рукою. Маленька Джул видирається на купу ящиків, хапається за верхню балку горища й підтягується. Вона хутко перелазить по сволоку і вислизає крізь високе вікно на даху. Серце панічно стугонить у грудях.

Жінка переслідує її. Джул стрибає з даху на сусіднє дерево й відламує гілку, щоб використати гострий кілок як зброю. Вона тримає гілку в зубах, поки спускається на землю. Джул вже мчить у підлісок, аж тут жінка стріляє і влучає їй у щиколотку.

Сильний біль. Маленька Джул впевнена, що це вбивця її батьків, яка прийшла прикінчити її, але жінка в чорному допомагає Джул підвестись та оглядає рану. Вона видаляє кулю й наносить антисептик.

Бинтуючи рану, жінка пояснює, що вона вербувальник і спостерігає за Джул протягом останніх двох тижнів. Джул не лише дитина двох виняткових людей з майстерними навичками, вона має разючий інтелект із затятим інстинктом виживання. Жінка хоче навчати Джул та допомогти їй помститися. Ніби вона така собі втрачена тітка. Вона знає про таємниці, які батьки приховували від своєї єдиної улюбленої донечки.

Ось на цьому місці розпочинається досить незвичайна освіта. Джул вступає до спеціалізованій академії, розташованої у відреставрованому маєтку на звичайній вулиці в Нью-Йорку. Вона вивчає методи спостереження, виконує сальто й вправляється у знятті наручників та гамівних сорочок. Вона вдягає шкіряні штани, кишені яких наповнені різноманітними гаджетами. Уроки з іноземних мов, соціальних звичаїв, літератури, бойових мистецтв, застосування вогнепальної зброї, маскування, різні акценти, методи підробки й юридичні тонкощі. Навчання триває десять років. По завершенню Джул стане тією жінкою, недооцінити яку було б великою помилкою.

Це первісна історія Джул Вест Вільямс. На момент перебування у «Playa Grande» вона віддавала їй перевагу більше, ніж будь-якій іншій історії, яку могла б розповісти про себе.

* * *

Донован зупинився й відчинив двері з боку водія. У салон машини проникло світло.

— Де ми? — запитала Джул. На вулиці було темно.

— Сан-Хосе-дель-Кабо.

— Це тут ти живеш?

— Відносно недалеко.

Джул відчула полегшення, але щось занадто непроглядна пітьма ззовні. Хіба на вулиці не мають бути вуличні ліхтарі та будівлі інфраструктури, прикрашені вогнями для туристів?

— Хтось є поблизу? — запитала вона.

— Я припаркувався на алеї, тож ніхто не побачить, як ви вилазите з моєї машини.

Джул виповзла. Її м’язи задубіли, а на обличчі відчувалося мастило. Алея була уставлена