Стілець або знущання над стільцем - Стружик Лев

Усі раділи новій Другій світовій війні. Пірати, капітан, та інші воїни стріляли чим попало, гатили бомбами по місту та розкидували касети та куди попало міни. І раптом, вони бачать одне дивне шоу: як я знущаюся над стільцем.

— Ха-ха-ха! — сміюся я. — Що, йолопе? Образився? Ва-ха-ха-ха-ха! — і побив я його, і пострибав на ньому. — Так тобі й треба! Ха-ха-ха-ха-ха!

Усі це побачили і відкрили рти від здивування. Капітан зрозумів, що це я знущався над стільцем, а чоловіки, що знущалися над 20-річним юнаком, сказали:

— Так ось, хто насправді знущався над стільцем! Це він! Той хлопець, що він піратів ховався!

— Так! — погодився один із чоловіків. — Його вбити треба!

— Все юначе, ти вільний! — сказав один із чоловіків 20-річному юнакові. — Іди собі додому.

— Але ж я винний! — визнавав юнак.

— Ти не винний, — сказав один із чоловіків. — Винен той, хто переодягався у тебе! Іди собі, я кажу тобі, тут зараз бомби будуть літати!

— Добре, — сказав здивованим тоном хлопець, і побіг переляканий додому. А на мене направляли бомбомет, щоб вбити мене.

— Стріляй! — оголосив капітан, і пірат підпалив нитку, через що, за кілька секунд рванула бомба, яка летіла ПРЯМО НА МЕНЕ!!! Я був переляканий, коли на мене пустили бомбу, і я зник назавжди. Я подумав, що це реально, і тому з жахом прокинувся і закричав:

— АААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!!!

І я опинився у своєму дворі. Біля мене проходила перелякана бабуся:

— О, Боже, Льова! Чого ж ти так розкричався? Я вже думала, що серце моє зараз зупиниться від твого крику!

— Ох, пробач, бабусю. Просто мені наснився один дивний сон, що ні в казці сказати, ні пером написати! — сказав я їй.

Бабуся була здивована. Вона зітхнула спокійно і сказала:

— Добре, не буду тебе турбувати. Тільки ж довго не сиди на стільці, це ж дідусин, май це на увазі. Йому буде неприємно, коли він побачить тебе на ньому.

І у цю ж мить, почувся голос дідуся:

— Я не зрозумів: хто вже сидить на моєму улюбленому стільці?! Зараз якийсь баран буде у мене грядки копати на городі!!!

Я злякався, і побіг додому, бо не хотів від дідуся отримувати пиндиків.

З тих пір, я більше ніколи не сидів на іржавому срібному стільці.

Кінець