Мадонна - Маріка Горобець
На сьомий рік ми не пили. І не слухали музику. Лише дивились на захід сонця. Згодом — на зірки. Перші промені вона зустрічала з опухлими від сліз очима. Місяць тому лікарі витягнули з неї мертву дитину. На мене вдома чекали три здорових рудих хлопчика. Життя було несправедливим.
Вона вперто казала, що вірила у себе. Що ніякі погані дні не могли цього змінити. Але ж все це було брехнею.
Дев’ятої зустрічі вона виглядала так, наче вчора їй ще було тридцять, а сьогодні вже років на десять більше. Ми з дружиною пережили кризу і все налагодилось. На двадцять перший рік шлюбу ми повінчалися. Середній син пішов у старшу школу. Мадонна втратила другу дитину.
Під час одинадцятого візиту до гостелу ми просто заснули в обіймах і прокинулися пізно вранці. Того разу ми не сказали одне одному ні слова. Але на її пальці з’явилася каблучка, і я відчув невимовне щастя.
Взимку того ж року я приїхав у Фару з сім’єю. Бо всі інші ночі, окрім однієї, не були зарезервовані під нас з Мадонною. В якомусь сенсі я чекав цієї зустрічі. В якомусь сенсі я не здивувався, коли побачив її у тому самому барі з тацею і напоями у руках. Ми перетнулися поглядами лише на мить.
Поки дружина з дітьми каталися на катері по лагуні, ми з Мадонною стояли у заднього входу в бар і безбожно палили.
Виявилось, у ту нашу найпершу зустріч вона тільки-но повернулася додому, у Фару. Три роки в Америці, країні мрій, нічого не змінили. Для дівчини без освіти, але з грандіозними планами там просто не знайшлося місця. Мадонна шукала кращого життя, а знайшла розчарування. Ні майбутнього, ні жаданих перспектив. Лише край світу в крихітній Португалії.
А коли вона зустріла мене, вирішила, що має право ще трохи побути тією самою. Дівчиною, яка все ж змогла чогось досягти. Мадонна не думала, що наступного року я дійсно повернуся. Але вона була зовсім не проти на короткий проміжок часу знову стати тим, ким мріяла. Не офіціанткою в дешевому барі, де працювала і до штатів, і після.
І вона розповідала історії з минулих літ. Невдалі спроби знайти роботу. Невдячні клієнти. Деякі з її розказнів були вигадані. Деякі — ні.
Єдиний день на рік вона хотіла бути кимось іншим. Не собою. Пити вино з американцем, який заради неї перелітає через океан. Говорити про речі, які дійсно її турбували, обрамлюючи їх в інші імена та події. Я зовсім її не знав, і це було тим, що подобалося їй найбільше. Змогою пожити у своїх невдалих мріях.
І все ж багато з її слів були справжніми. Батько дійсно виставив її з дому, і вона перебралась у Фару, де зустріла літнього хазяїна бару. Він навчив її старанності і дав роботу. Мадонна не була гарним копірайтером, бо її звільнили. Проте вміла ловити і готувати рибу. Вона насправді втратила двох дітей, а хлопець з Берліну дійсно існував, і рік назад освідчився їй.
Я сміявся, дивлячись на неї.
— Мадонна. — Зараз вона була така ж сама, як і одинадцять років назад. Ані трохи не змінилася. Я все ще не знав її справжніх імені і віку. Але вона зберегла вміння посміхатися так, наче їй не було і тридцяти. — Мадонна, твоє фото з барменом висить у шафі за його спиною всі одинадцять років.
Авжеж я здогадався. Авжеж.
Вона плакала навзрид, зарившись носом мені в рукав. А я гладив її по голові і торкався вустами чола. Обіцяв, що все буде добре і зовсім не брехав. Життя і так було несправедливе.
Ми опинились саме тут, у маленькому порті Фару, з різних причин. Але повертались стільки років поспіль з однакових. Бо у дванадцятому номері гостелу «Мадонна» було неважливо, ким ми є насправді. Мало значення лише те, ким нам хотілося бути.
Кінець
