Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

— цвітна капуста та вівсянка, середа — фарш, четвер — боби, п’ятниця — риба, субота — суп і хліб, неділя — печеня. Якби вони й справді, забувши про обережність, взялися у вівторок за гамбургери, то всі вечері впродовж решти тижня пішли би коту під хвіст.

Заморські личинки не для нас. Зазвичай нам заздалегідь показують меню на тиждень, аби ми могли обрати один із трьох варіантів, однак іноді стається непорозуміння. Учора з якоїсь невідомої причини не було нічого, крім індонезійського смаженого рису. Щось там наплутали з доставкою. Ну звісно ж, кухар тут ні до чого.

Отже, обирати довелося між смаженим рисом і смаженим рисом. Людей із суворою дієтою пригостили хлібом.

Здійнялася хвиля обурення. Пані Хогстратен ван Дам (це та, котра наполягає, щоби до неї зверталися на повне ім’я) вибрала лишень шматочки смаженого яйця; ван Гельдер рису не їв, одначе натомість вижлуктив цілу банку маринованих огірків, а старий товстун Беккер наполягав, щоби до рису йому принесли якоїсь підливи.

Іноді, стомившись від власної кулінарної відваги, мій товариш Еферт приєднується до нас за вечерею. Він же і запропонував наївним сусідам за столом банку соусу чилі.

— Бажаєте трохи кетчупу до рису?

Він був сама безневинність, коли пані де Прайкер виплюнула в соус свій зубний протез. Її вивели з кімнати, а вона все кашляла і бризкала слиною. Еферт же тим часом підняв її зуби й почав передавати по колу, немовби черевичок Попелюшки, з тим, що, можливо, знайдуться охочі їх приміряти. Коли завідувач зробив йому зауваження, Еферт аж скипів від обурення. Навіть погрожував піти до інспектора з перевірки продуктів харчування і поскаржитися на те, що у соусі «знайшовся» комплект зубних протезів.

Перед вечерею я чаював з пані Фісер. Її розмова була ще прохолоднішою, ніж чай. Я розповів їй, що лікар заборонив мені будь-які тістечка. «Але чому?» — запитала вона. Сказав, що через цукор у крові, що він на високому рівні, десь між 20 та 25. Бовкнув, не подумавши, але вона вирішила, що це дуже розважливо з мого боку. Коли я вже йшов, вона втиснула мені три шматочки тістечка на той випадок, якщо рівень цукру в крові знову знизиться. Їх згодом знайшли в акваріумі, що на третьому поверсі.

Неділя, 6 січня

Моє «протікання» погіршилося. У білу спідню білизну просто ідеально вписуються яскраві жовті плями! Хоча жовте спіднє вписалось би ще ідеальніше. Я відігнав думку про те, які розмаїті маніпуляції проводять пралі з моїм закаляним одягом. Натомість вирішив, що перед тим як здавати одяг у пральню, власноруч відперу найгірші плями. Називайте це попереднім пранням. Якби я нічого не здавав у пральню, це викликало б підозри. «Ви ж змінюєте спіднє, правда, пане Груне?» — запитала б огрядна пані-домоуправителька. На що я напевно відповів би: «Ні, товстухо-домоуправителько, воно так міцно затверділо на старих сідницях, що, гадаю, носитиму його до кінця своїх днів».

Це був важкий день: кожен суглобик тіла скрипів-рипів. І все йшло до того, що буде ще веселіше. У кращому разі, може. І трапиться якийсь винятковий день, коли біль не надто турбуватиме вас там чи сям, але про справжнє поліпшення вже не йтиметься. Волосся не почне ні з того ні з сього відростати знову. (А якщо і почне, то вже точно не на голові, а буйно завесніє десь із носа і вух). Артерії не очистяться самі собою. Ґулі та пухлини не зникнуть, а те, що протікає, не припинить протікати. Квиток до могили в один кінець — ось що це. Ви ніколи не помолодшаєте ні на деньочок, ні на годинку, ні навіть на хвилинку.

Погляньте-но, я скиглю і постогную, наче старе одоробло. Якщо це мій шлях до згаданої могили, то з таким самим успіхом я можу всістися внизу у Відпочинковій кімнаті. Скигління — це основний спосіб гайнування часу в цій місцині. Не думаю, що хоча би півгодини минеться без того, аби хтось не заговорив, де в нього болить.

Мабуть, це в мене просто пригнічений настрій. Слід було би насолоджуватися своїми останніми роками, та це до дідькової матері нелегко.

Пора трохи прогулятися, заради Бога, неділя ж! Потім краплину Моцарта й велику склянку бренді. Можливо, я ще зайду й до Еферта, бо його часті фортелі можуть бути дуже лікувальними.

Понеділок, 7 січня

Виявилося, що вчора розпочалося розслідування причин наглої загибелі рибок, що в акваріумі на третьому поверсі. У воді було виявлено доволі крихт тістечка.

Гадаю, кинути бісквіт пані Фісер в акваріум було не найкращою моєю думкою. Якщо вона пронюхає, що рибки загинули від надмірної кількості бісквіту, докази вкажуть простісінько на мене. Краще б мені почати готувати собі захист. Еферт — експерт у мистецтві невеликої брехні задля добра.

Тут заборонено тримати домашніх тварин, за винятком рибок чи птахів, «доки вони не перевищують 10 чи 20 сантиметрів відповідно» — так зазначено у правилах будинку. Просто на той випадок, якщо би комусь заманулося тримати акул чи білохвостих орлів.

Така сувора заборона викликала чималі страждання в бідолашних старих пліткарів, яких безжалісно відірвали від їхніх песиків чи котиків, щойно вони перебрались у «Будинок Надвечірнього Сонця». І байдуже, спокійними чи врівноваженими, старими чи скаліченими були тварини — правила є правила: у притулок. «Ні, пані, те, що Раскаль — єдине створіння в цілому світі, яке ви любите, нічого не змінює. Ми просто не можемо зробити виняток». «Так, ми розуміємо, що