Притулок пророцтв - Деніел Кіз

Однорукий затулив носа долонею і промурмотів:

– Ми ні в чому не винні, просто опинилися не в тому місці.

– Я готовий померти за ідею, – тихим наспівним голосом промовив співець рембетік.

Еліаде обернувся до конвойних.

– Виведіть цих трьох у коридор, нехай вирішать, хто піде на допит першим. А з наймолодшим я сам розберуся.

Скільки він зможе витримати, щоб не назвати свого імені? Героєм Дуґан не був. Коли троє інших арештантів вийшли, Еліаде вимкнув верхнє світло і знову освітив приміщення за склом. Отже, садист спробує зробити його поступливішим, змусивши дивитися, як мучать інших затриманих.

А зубної коронки, наповненої ціанідом, як у таємних агентів ЦРУ, у нього не було.

– Погляньте на ліжко, – наказав Еліаде.

Дуґан втупив погляд у двобічне скло. Ліжко, на якому більше ніхто не лежав, почало вигинатись і крутитися, як норовливий кінь. У порожній кімнаті луною розносилися зойки.

– Ліжко – рухоме, а крики записані на плівку, – охнув Дуґан.

– Так, це актор.

– А обгорілий чоловік?

– Дорогою сюди помер у кареті швидкої.

– Тоді для чого весь цей цирк?

– Ласкаво просимо до майже автентичного театру грецької трагедії, агенте Дуґан. Чи краще називати вас Стоматологом?

– Що, в біса?..

– Мене попередила наша людина з Інтерполу.

– Як ви можете пояснити сцену, яку я щойно спостерігав?

– Назвімо це театром тортур. Ми, греки, завжди глибоко переживали, коли на наших очах розігрувалися важкі і болісні драми. Це приносить катарсис, або ж духовне очищення.

– То ви влаштували всю цю клоунаду, щоб троє затриманих стали поступливішими?

– Ви теж чудово виступили, агенте Дуґан. Добре, що Кимвал з Нью-Йорка повідомила мені про вас заздалегідь.

– А якби не повідомила?

– Театральна ілюзія могла б перетворитися на грубу вуличну імпровізацію.

– Пробачте мені, якщо я не аплодуватиму.

– Знаєте, як у західних театрах акторам бажають успіху перед виставою? Вони кажуть: «Зламай собі ногу». А тепер подивимося, як наші троє терористів відреагували на те, що, як вони вважають, щойно бачили й чули.

Еліаде покликав конвойних і наказав знову привести затриманих у кімнату спостереження. Коли вони, спотикаючись, ввійшли досередини, капітан промовив:

– Один з вас розповість усе, що нам потрібно, а двоє інших помруть болісною смертю. Обирайте, що кому.

Поет, співець рембетік, розгладив свої закручені вуса.

– Я ніколи не зраджу «Сімнадцяте листопада». Я готовий померти.

– Навіть якщо це буде дуже повільно?

– Я співав на барикадах, коли на нас напала поліція і танки. Відтоді я перестав боятися смерті.

Яким буде наступний акт? Як Еліаде збирається повторити виставу з відрізанням шкіри?

Капітан зробив знак охоронцям.

– Відведіть цього в допитову й підготуйте. Усі решта можете спостерігати, як ваш товариш продовжуватиме браваду.

Хоча Дуґан знав, що Еліаде тільки розігруватиме тортури, дивитися на таке все одно буде нелегко.

Конвойні зірвали з Йорґо одяг і прив’язали голого ременями до крісла, прикрученого до підлоги. Еліаде знаком наказав помічникові внести якийсь предмет. То був стіл з дротами, важелями і клемами. Як, у біса, він збирається розколоти співучого поета, вдаючи, що б’є його електрошоком?

– Перш ніж розпочинати процедуру, даю вам останній шанс назвати імена інших терористів.

Поет провів по струнах уявної бузукі і заспівав:

О боги Парнасу, захистіть своїх покірних слуг,

Які вбивають, щоб народ здобув владу.

О громовержцю, вбережи мене від болю,

І швидко перенеси це тлінне тіло в інший світ.

Еліаде розплутав дроти і перевірив клеми, тоді зробив знак одному з помічників увімкнути струм.

Мабуть, просто дадуть маленьку напругу, щоб у Йорґо склалося враження, що справжній біль ще попереду. Ефектна сцена. Грецьким театралам вона принесла б справжній катарсис.

– Терористе, назви імена своїх товаришів! – звелів Еліаде.

– О Зевсе, повелителю блискавок,

Щонайшвидше вразь мене своїм громом,

Перенеси слугу свого

До Гадесу, обителі мертвих.

Еліаде приєднав два електроди Йорґо до грудей і ще два – до яєчок. Дуґан був приголомшений. Там навіть легенький удар струмом спричинить пекельний біль. Не можна бути таким делікатним. Це може врятувати життя тисячам американців.

– Останнє попередження: перестань співати і відповідай.

– Гермесе, покажи душі моїй шлях

До Гадесу, де…

Еліаде вдарив по вимикачеві.

– А-а-а-а!

– Відповідай на мої питання, терористе-поете.

Тіло Йорґо зсудомилося, та він похитав головою.

Еліаде збільшив напругу.

– Ну?

– Отче наш, що єси на небесах,

Нехай святиться ім’я твоє, нехай прийде царство твоє,

Нехай буде… А-а-а-а…

Це була не вистава. Еліаде дійсно мучив цього чоловіка. Тіло співця перестало сіпатися. Голова впала набік, очі широко розплющилися.

Еліаде повернувся в кімнату спостереження.

І як говорити із цим сучим сином? Це був не просто допит із застосуванням насильства, це вбивство. А що ж вони зроблять із Рейвен Слейд, коли він згідно з інструкціями передасть її їм у руки?

– Я просто не можу повірити. Яке ви мали право вбивати цього чоловіка таким способом?

Еліаде зняв марлеву пов’язку, проте його обличчя й далі було одноокою маскою. Він ввімкнув мікрофон і наказав:

– Артемідо, зайди до кімнати спостереження.

Артеміда?

За якусь мить двері відчинилися. Дуґан розтулив було рота, та її погляд зупинив його.

Еліаде показав у бік смердючки-товстуна і на однорукого опудала.

– Ці двоє терористів воліють краще померти, аніж поділитися з нами інформацією про «Сімнадцяте листопада». Стоматолога глибоко обурило, що я закатував одного чоловіка, намагаючись врятувати від жахливої смерті тисячі інших чоловіків, жінок і дітей. Ти у нас вмієш обходитися без тортур.

Артеміда запустила руку в ліфчик і видобула звідти кинджал. Еліаде повернувся до двох затриманих.

– Ви теж бажаєте віддати життя за «Сімнадцяте листопада»?

– Я – ні, – увесь тремтячи, озвався товстун. – Я все скажу.

Еліаде вийняв диктофон.

– Назвіть свої імена.

– Теодор Павлі, а це Васілі Соростос, – кивнув він на однорукого.

– Назвіть інших членів «Сімнадцятого листопада».

Перебиваючи один одного, вони, як з кулемета, видали імена ще п’ятнадцяти осіб.

– Це всі? Хто ваші лідери?

Павлі завагався.

Артеміда націлила на нього свій метальний ніж.

– Оскільки Ясон Тедеску помер, в організації тепер тільки один керівник – Мірон Коста! – із зусиллям вичавив товстун.

– А його син Алексі – лідер другого покоління! – викрикнув однорукий.

– А жінка, Рейвен Слейд?

– Я не знаю цього імені, – промовив товстун.

– Я маю на увазі дівчину, яку ви викрали з психлікарні.

– А, це Нікі,