Мій Близький і Далекий Схід - Галина Василівна Москалець

Читаємо онлайн Мій Близький і Далекий Схід - Галина Василівна Москалець

Із віком я навчилася й собі бути обережною серед обережних людей, котрі знають, що потаємні думки, висловлені вголос, можуть стати відомими широкому загалу, симпатії чи антипатії використають проти них. Наші почуття потрібно приховувати, а ще краще тримати під замком. Так само буває з довірою: незнайомець може завдати болю, якщо наблизиш його до себе. Людська спільнота звикла дотримуватись різних норм поведінки щодо певних груп людей, і ніхто відтоді не є достатньо вільним чи хоча б незалежним. Я намагаюсь менше бувати серед людей, котрі здатні заподіяти мені шкоду, але що з того? Втрачається не одна нагода зустріти тих, хто потребує мене і кого я потребую. А, може, й ні. Те, що має статись, коли-небудь станеться. Отак втішаю себе, а весну змінює літо, ця гаряча летюча зірка, на яку не можеш надивитися, і ось вона падає… Туман зволожує одежу і кам’яніє в кризі, яка сковує ставки, де у глибинному намулі засинають жаби і рибки, і серце робиться теж твердим і холодним у цій віртуальній або й справжній зимі.

Попри оте буття, яке проникає у вікна і двері, наганяючи страху, і змушує жити не зовсім так, як хочеться, або навіть зовсім не так, часом буває: я чи хтось інший, раптом стає божевільним нічним метеликом і рветься до світла, обпалюючи собі крила. Ця одержимість на перший погляд здається ганебною, помилковою. Вона порушує ритм життя, калічить себе і навіть інших, а потім довго тремтить у темному закутку й плаче, остерігаючись, щоб хтось не помітив її сліз.

І. ОСІНЬ
Самотній лелека не напоїть дзьоба, Летить, кричить — голос нагадує ключ. Хто пожаліє цю самотню суцільну тінь? Розгубилися в десятках тисяч важких хмар. Погляд зривається — і ніби щось бачить… Смутку багато — і ніби чує. Польові круки — не продовжують нитки думок, А теж кричать і метушаться безладною зграєю. Ду Фу

Досвід самотності вчить не довіряти. Замикаєшся в мушлі, зробленій з твоїх поразок, зате всередині там тихо і тепло. Уся наша посивіла цивілізація заховалася в такій мушлі, створивши віртуальний світ високих технологій. Сталося те, що мало статися, — втрата чутливості поза межами мушлі. Інші живі істоти видаються рухомими механізмами, а будь-які емоції в людей виявляються лише задля того, щоб справити на когось враження. Бог — більше не люблячий Отець, а Бос, який може за чемну поведінку винагородити матеріальними благами. Духовні потреби людини залишаються десь у підсвідомості. Вони ніколи не зникнуть. Німий

Нема тексту? Правовласникам

Відгуки про книгу Мій Близький і Далекий Схід - Галина Василівна Москалець (0)