Улюбленець слави - Джойс Кері

Лист, де повідомлялося про цю катастрофу, прийшов саме коли ми снідали, і на сніданок була копчена риба,— Честера потім ще багато років поспіль нудило від самого вигляду тієї риби.

Звичайно, зовні він аж ніяк не виказав свого розпачу. Честер був дуже гордою людиною і зневажив би себе, якби якась тимчасова прикрість змогла вибити його з сідла; раптовий приплив роздратованості й неврівноваженості Честера можна було пояснити хіба тим, що він на той час застудився. Честер виступив з кількома промовами на користь висунутого кандидата. Навіть молився за його успіх, тобто просив усевишнього благословити акт свободи й справедливості.

І ось тоді вперше після нашого весілля він улаштував у нас вдома молитовне зібрання, а після нього — те, що він охрестив (якщо вдатися до Гулдового виразу) «генеральною інвентаризацією душі».

Такі «інвентаризації», або «очищення душ», систематично практикувалися у парафіян церкви на Фор-стріт. Цю сакральну акцію, щось на зразок аутосповіді, годилося здійснювати лише на самоті; той, хто молився, називав усі свої гріхи та провини й давав обіцянку надалі їх не повторювати.

Цим разом Честер, слід гадати, осудив себе (хоч мені того й не сказав) за надмірне честолюбство й ненажерливість, а надто за те, що полюбляв пудинги, які були йому шкідливі. Він почав частіше поратись у саду; обідаючи, відмовлявся від зайвої порції і попросив мене — заради нього — кинути палити, на що я залюбки погодилася, бо приохотилась до сигарет зовсім недавно і не мала від них особливої радості. Тітонька Леттер теж мало не скаженіла, коли я брала в руки сигарету, хоч сама смалила їх по півсотні на день; вона дотримувалася погляду, що жінкам палити не личить, крім того, це псує колір обличчя. Якби мені вистачило глузду й тактовності зрозуміти очевидне,— оцю її пристрасть смоктати сигарети,— (я тоді тільки глузувала з її манії, бачивши в ній характерний приклад тітоньчиної непослідовності й деспотизму!), то мусила б поставитись до родички з деяким співчуттям, бо це зайвий раз свідчило, що сама тітонька давно вже й забула мріяти про гарний колір обличчя, перестала дивитись на себе як на жінку, цуралась своєї статі і навіть вважала її прикрим недоліком.

22

Увесь цей час,— я вже казала,— Честер був дуже пригнічений і неспокійний, що спонукало його до ще більшої побожності. Не слід забувати, що Честер і справді був людина побожна і завше боявся (може, тому, що нікому більше ніякі спокуси не загрожували) низьких людських інстинктів та виваженого мирського шанолюбства. Гадаю, саме тому, що Честер на ту пору (після краху його планів) був особливо покірливий, він і запропонував запросити Джіма до нас в Орчард, коли ми одного чудового дня почули, що той уже в Англії.

Щиро кажучи, спершу я його не зрозуміла. І подумала було, що він дивиться на все з погляду громадської вигоди. Й заперечила:

— Досить з нас того, що Джім житиме поруч, у Палм Коттеджі; особисто я зроблю все, аби з ним не зустрічатись.

— А як ми пояснимо, чом капітанові Леттеру відмовлено від дому? — запитав він.

— Ти про плітки?

Це його зачепило; Честерові, природно, спало на думку (і то було цілком характерно для нього), що комусь є діло до того, як ми приймемо Джіма (ніде правди діти, довкола нас не вгавали пересуди,— гадаю, ми ще й не все знали!); він докірливо подивився на мене (у таких випадках Честер ширше звичайного розтуляв очі й зводив угору брови) і з сумом у голосі відповів (він і справді ненавидів плітки), що тут слід зважати не на пащекування, а дбати про звичайну людську доброту й родинні обов'язки.

— Про це свого часу слід було подбати самому Джімові,— трохи стривожено мовила я. («Чи не збирається він знову стати в позу? Йому що, хочеться ще однієї лілмутської драми?») — Я, в кожному разі, не бажаю його бачити після того, що він тоді собі дозволив.

Але Честер заперечив (відчувалося, наскільки він захоплений своєю ідеєю, на обличчі в нього навіть з'явивсь отой його «благородний» вираз), що відтоді минуло вже цілих три роки.

— Невже, Ніно, ти весь час таїла в душі злобу проти нього?

— Не про це мова,— відповіла я,— справа тут дуже тонка, між нами виникли дуже напружені взаємини, і винен у тому лише він один.

— Так,— трохи поміркувавши, згодився Честер.— Це було недобре з його боку. Проте, як на мене, саме тому й слід зробити все можливе, щоб забути колишні образи й нарешті порозумітися.

Я спитала, чи ж розуміє він, як важко примусити Джіма усвідомити те, що не відповідає його власним переконанням?

— Я знаю,— відказав Честер,— тобі це нелегко далося. Можливо, я вимагаю від тебе забагато. Та все одно краще забути минуле. Краще передусім для тебе. Нам однаково доведеться з ним зустрічатися, якщо він житиме так близько. А от якби ми запропонували йому зупинитися у нас...

— У нас? — майже панічно скривилася я.

— Сміливе рішення майже завжди буває найкращим. А в такій ситуації, як у нас, і поготів.

— Ну от,— сказала я собі,— знов його давній викрут,— противлення злу довірою. Маємо втримати Джіма від лихих вчинків, зв'язавши його по руках і ногах своєю вірою в те, що він не здатний на лихе.

І тут, ніби вгадавши мої думки, Честер додав (втім, може, він і справді їх прочитав):

— Головне, не забувай,— на долю твого Джіма випало багато втрат і випробувань. Ми перед ним у боргу. Мені буде дуже, дуже неприємно, якщо ми не поставимось до нього зі співчуттям.

Честер сказав це сумним і «розчуленим» тоном, і я вмить збагнула, ні, відчула, що він таки має рацію, і моя дріб'язковість мене прикро вразила.