Тіні літніх вечорів - Galcheja Vale-Vivre

Його слова змусили мене ще більше стиснутися. Можливо, це була звичайна цікавість, але я сприйняла її як щось загрозливе. Я не звикла до такого прямого інтересу, тим більше від хлопця, який був для мене чужим.

Яна швидко перевела розмову на іншу тему, і я була їй вдячна за це. Хлопці ще трохи поговорили з нами, жартували і навіть запропонували покататися на санках, але я відмовилася, сказавши, що замерзла.

Ця прогулянка залишила в мені дивне відчуття. З одного боку, я була рада, що вийшла з дому і побачила щось нове, але з іншого боку, ця зустріч нагадала мені, як далеко я ще була від справжньої легкості у спілкуванні.

Мені захотілося повернутися додому, до своєї кімнати, де було тихо і спокійно. Я вирішила, що поки не готова до нових знайомств, але ця прогулянка стала ще одним кроком до того, щоб спробувати жити далі.

Мене проводжали додому всією компанією. Яна жартувала, а хлопці голосно сміялися, обговорюючи щось своє. Але серед усіх виділявся Влад — той самий зухвалий блондин, який здавався мені надто шумним і нахабним. Він весь час задавав мені купу запитань: "А чим ти цікавишся?", "А де ти вчишся?", "Чому я раніше тебе не бачив?" Його тон був таким зверхнім, що мені навіть здалося, що я йому чимось не подобаюся.

Його жарти, які він намагався вставити в розмову, часто були незрозумілими для мене. Мені було важко оцінити, чи він справді намагається сподобатися, чи просто дратує мене навмисно. Його манера говорити здавалася мені нав'язливою, і я відчувала, що ми з ним із зовсім різних світів.

Коли ми дійшли до мого дому, я ледь стрималася, щоб не зітхнути з полегшенням. Нарешті я була поруч із рідним порогом, моєю зоною комфорту. "Ця мука скоро скінчиться," подумала я, прощаючись із компанією. Влад, здається, навіть не збирався зупиняти свою хвилю запитань, але Яна, побачивши мій погляд, сказала:

— Все, Владе, Міа вдома. Завтра буде ще день, побачимося пізніше!

Я вдячно подивилася на неї, а потім швидко зайшла в дім.