Розповідь моряка - Габріель Гарсія Маркес

Мені сказали, що я можу виправити помилку. Спростувати. Це видалося мені безглуздям. Репортер, який переодягся в лікаря, щоб проникнути у військовий госпіталь, викликав у мене захоплення. Якби він дав мені зрозуміти, що насправді є репортером, я придумав би, як позбутися унтер-офіцера. Адже того дня я вже мав дозвіл розповідати про своє плавання.

Зиск від цієї історії

Пригода з переодягненим репортером наштовхнула мене на цілком очевидну думку, що газети виявляють цікавість до мого десятиденного плавання. Цікавість була загальна. Друзі не раз просили переповісти їм мою історію. Коли я, майже повністю одужавши, прибув до Боготи, то пересвідчився, що життя моє зазнало змін. Мене з почестями зустрічали в аеропорту. Президент республіки вручив нагороду. Привітав мене з подвигом. Мені надали звання кадета.

Крім того, тепер я мав те, на що й не розраховував: пропозиції від різних видань. Я був дуже вдячний своєму годиннику, який точно йшов під час моєї одіссеї. Та не сподівався, що це прислужиться якось фабрикантам годинників. Проте вони подарували мені п’ятсот доларів і новий годинник. За те, що жував жуйку певного гатунку й повідомив про це в рекламі, я одержав тисячу доларів. Доля судила, щоб за іншу рекламу фабриканти взуття заплатили мені дві тисячі песо. За те, що моя історія транслювалася по радіо, мені дали п’ять тисяч. Я ніколи не уявляв, як це вигідно, — десять днів потерпати від голоду й спраги у відкритому морі. Але ж так воно є насправді: за цей час я одержав майже десять тисяч песо. А проте й за мільйон не згодився б, щоб усе повторилося знову.

В моєму житті героя немає нічого особливого. Я прокидаюся о десятій ранку, йду до кав’ярні, щоб погомоніти з друзями, або до якоїсь редакції, де на основі моїх пригод розробляють нову рекламу. Майже щодня ходжу в кіно. І завжди з подружкою. От тільки ім’я подружки не можу відкрити, бо воно зарезервоване.

Щодня одержую звідусіль листи. Пишуть незнайомі люди. З Перейри я одержав предовгу поему, підписану ініціалами X. В. К., — в ній згадуються плоти та чайки. Мері Едресс, котра замовляла месу за упокій моєї душі в той самий час, коли я плив навмання в Карібському морі, часто пише мені. Вона надіслала свій портрет із дарчим написом, відомий уже читачам.

Я розповідав свою історію по телебаченню й по радіо. Крім того, переповідав її друзям. Переповів її одній старій удові, яка запросила мене до себе й показувала товстезний альбом з фотографіями. Дехто каже мені, що вся ця історія суцільна вигадка. І тоді я запитую цих людей: що ж я тоді протягом десяти днів робив у морі?

Переклад з іспанської СЕРГІЯ БОРЩЕВСЬКОГО.