Спустошення - Любомир Андрійович Дереш

— Вражає? — задоволено озвався Карманов. — Сідай, — припросив він. — Пробач за безлад, ми щойно переїхали. Це все моя домашня колекція.

Він схопився з крісла і підскочив до коробки з нерозпакованими речами.

— Зараз я тобі щось покажу, — сказав він. — Чекай, хвилиночку.

Серед згортків дістав один, довгий, і став розгортати його. З вощеного паперу Карманов дістав вигнутого самурайського меча у піхвах.

— Дивись,— він вийняв меча з піхов.— Це оригінальний, дев’ятнадцяте сторіччя. Він з дефектами сталі. Але мені подобається його форма.

— Карманов, не відриваючи погляду від меча, став водити ним у повітрі, відставивши одну руку для рівноваги, наче у двобої. — Бачиш, шкіряні ремінці? Для них береться шкіра з живота морського ската. Понюхай клинок. Чуєш? Це гвоздикова олія.

Федір благоговійно взяв до рук катану, зважив її у долонях, а потім приблизив до носа, аби вдихнути запах змазки. Прийнявши клинок назад, Карманов зробив кілька ударів мечем у повітрі, після чого з особливим блиском в очах поглянув на Могилу.

— План зустрічі такий. Кокаїн з клинка меча, як самураї. А потім саке. Піде?

— Подивимося, — озвався Федір. — Для початку, може, зелений чай?

* * *

— Ти класно бачиш людей, Могило, — почав Карманов, коли їм принесли зеленого чаю. — Я теж щось, можна сказати, бачу. Але я не бачу людей — я бачу, як у світі течуть гроші. І гроші самі йдуть до мене. До цього дня про нас ніхто не знав, і ми ніде не світилися. А зараз нашу компанію дуже сильно пресують. Кілька місяців тому я зрозумів, що більше розвитку не буде. Треба міняти вектор. І я запропонував своїм партнерам зробити радикальний поворот нашого синдикату. Я висунув ідею про те, що весь бізнес, поки це ще можливо, потрібно продати, а гроші вкласти у розвиток інноваційних програм і технологій. У побудову креативної економіки. Мене не зрозуміли. Я вдруге пояснив їм, про що йдеться, пояснив, як це працює. Я їм пояснював: треба вкладати в когнітивні технології, в інновації. А вони просто не зрозуміють, в чому цінність інновацій. Коли вони побачать, що пішов процес, буде вже пізно, розумієш? Тоді ми матимемо вже нову імперію з такими перспективами розвитку, які їм і не снились, з їхніми вугіллям і нафтою. Ера вуглеводневої демократії закінчується. Настав час нових джерел енергії, нового мислення. Світові потрібна освіта. Усі хочуть зрозуміти, як надбудуватися над цим процесом. Вони не повірили. Я намагався показати їм, що це працює, а вони просто злякалися. Середньовічна ментальність, розумієш? Якщо чогось не видно, значить, цього не існує. Коротше, це важко — зараз ми у складному процесі сепарації, та я готовий рухатися далі сам. Я готовий віддати їм навіть більше, ніж планував — лише не бути б зв’язаним по руках і ногах зобов’язаннями.

— Пожертвувати сливою, щоб зберегти персик, — прокоментував Федір.

— Ти читав Сунь-Цзи? — усміхнувся Карманов. — Теж обожнюю його. Так, пожертвувати старою сливою, щоб короїди не перекинулися на персикове дерево.

— Чим ви плануєте займатися зараз? — поцікавився Федір.

— Психотехнології, — очі Карманова звузилися. — Я хочу рухатися в цьому напрямку. Є серйозна аналітика. На ось, переглянь, Карманов дістав з шухляди журнал «Деньги&Власть» і поклав перед ним.

— Ти щось чув по Бориса Гурова? Я слідкую за цим чоловіком вже чотири роки. Я хотів би, щоб ми почали з ним співпрацю.

Федір розкрив журнал і пробігся очима по інтерв’ю з Гуровим: кілька експертів, серед яких був і згаданий Гуров, розмірковували про перспективи зміни технологічних устроїв і про світову економіку напередодні великого колапсу.

Борис Гуров, раптом пригадую я, — це ж той самий екстремолог, до якого на заняття їздила в Київ Глаша. Це відкриття дещо бентежить мене, і я стараюся приховати це від Карманова. Я починаю впізнавати почерк Зони, її характер. Вона наче постійно вказує мені на щось, що лежить поза подіями, немовби вона наділена своїм особливим розумом, котрий достатньо тонко знає мене й закапелки моєї натури.

— Почитай про нього більше. Він має власну мережу шкіл, де розробляються психотехнології. Це релікт іще з радянських часів. Радикальний пенсіонер, брав участь у кількох військових конфліктах, займається екстремологією, вивчає поведінку людей у надзвичайних ситуаціях. Має авторську концепцію розвитку цього напрямку інновацій. Дуже цікавий мені. Читаю зараз перед сном його «Психоінженерію». Рекомендую. Я хочу підтримати їхні починання. Зможеш нас звести? Час познайомитися з паном Гуровим поближче. Збери всю потрібну інформацію. Вникни поглибше. Це широка тема, — сказав Карманов. — А щодо деталей нашої співпраці... Давай ми всі глобальні плани обговоримо десь на свіжому повітрі? Я не люблю офісів, якщо чесно. Як ти ставишся до спільної рибалки? Наприклад, на цих вихідних?

— Захопіть тоді побільше блесни — з мене поганий рибалка. Я вже років десять не ловив риби.

* * *

Вийшовши з бізнес-центру, Федір зауважив, що на місто спустилися сутінки. Було б добре купити щось для Смирни. Поблизу метро йому трапилася бабця з оберемком осінніх квітів.

— У яку ціну квіти? — спитав він і сунув їй у руку якусь купюру, готовий майже підстрибувати, ідучи додому.

Він уже здалеку впізнав цю фігурку. Смирна чекала на нього неподалік від переходу. Невисокого на зріст, йому трохи вище плечей, якраз так, щоб зручно обіймати. Вона стояла, заламуючи, як підліток, то одну ногу, то іншу, вигиналася то в поясниці, то у спині, наче в ній всередині жила якась тварина, якій було тісно в цій дворукій безхвостій подобі. Федір підійшов зі спини, так, щоби Смирна не бачила його.

— Женю, — покликав він, коли опинився геть близько. Вона побачила його, і її обличчя розплилося в усмішці.

— Не бачив тебе цілу вічність, — сказав він, простягаючи їй квіти.

Ніч була прохолодною і пахла грибами, прохолодний вітерець навіював думки про кінець сезону футболок на короткий рукав і шльопанців. Чомусь він не наважувався дивитися на її обличчя — воно сяяло надто відвертою красою, і це обпікало його погляд.

— Будь ласка, нікуди не їдь сьогодні, — промовив Федір, коли їх кроки по жовтому листю почали рухатися в такт.

— Добре, — погодилася Смирна, але вони продовжили зберігати чудну відстань, навіть не торкнувшись одне одного руками.

Вони йшли ніби кожен у своєму космосі, проте Федору здалося, що це була вершина близькості, яку він колись мав.

Вдома було тепло і ще пахло остигаючим жаром літа. На кухні пахло грушами, на підвіконні лежали впереміш помідори