Марія Стюарт - Стефан Цвейг

Soit sur moy immortel. Біда моя плачевна  Безсмертна стане, як я.

Сміливий трубадур, випроставшись, іде до місця страти і замість псалма або молитви проказує вголос по дорозі славетне “Épître à la Mort”[10] свого приятеля Ронсара:

Je te salue, heureuse et profitable Mort  Des extrêmes douleurs médicin et confort. Тебе вітаю, Смерте, радісна й корисна,  Від мук тяжких розрадо добромисна!

Перед ешафотом Шастеляр ще раз підвів голову для вигуку, що більше скидався на зітхання, ніж на звинувачення: “O cruelle dame!”[11] — потім спокійно нахилився, щоб отримати вбивчий удар. Цей романтик помер у стилі балади, вірша.

Але бідолаха Шастеляр — лише один із темної зграї, він просто перший, хто загинув за Марію Стюарт, він випередив решту. З нього починається примарний танок смерті всіх, хто пішов за цю жінку на ешафот; приваблені її долею, вони і її втягнули в свою долю. Вони їдуть з усіх країн і, немов на картині Гольбейна, безвільно тягнуться за чорним кістяним барабаном, крок за кроком, рік за роком: монархи і регенти, графи і дворяни, священики і воїни, юнаки і діди — всі жертвують і пожертвували собою задля неї, що безневинно винна в їхній похмурій процесії, а потім і сама, немов спокутуючи, приєдналася зрештою до них. Доля дуже рідко наділяє одну жіночу постать такою могутньою магією смерті: Марія Стюарт, немов темний магніт, найнебезпечніше притягує всіх чоловіків навколо себе на згубний шлях. Кожного, хто опинився на її шляху, — байдуже, прихильного до неї чи ні, — чекає лихо і насильна смерть. Ненависть до Марії Стюарт нікому не дала щастя. Але ще тяжча кара спіткала тих, хто наважився любити її.

Тому цей епізод із Шастеляром тільки на перший погляд видається випадковістю, звичайним інцидентом, бо тут уперше розкривається — хоча Марія Стюарт одразу й не зрозуміла — закон її долі: їй не дозволено безкарно бути недбалою, легковажною і довірливою. Її життя від першої години налаштоване так, що вона має зображувати представницьку по­стать, королеву і завжди лише королеву, офіційну постать, м’яч у світовій грі, і те, що попервах видавалося ласкою: раннє коронування, її природжений статус є, власне, прокльоном. Адже завжди, коли Марія Стюарт намагається належати собі, жити тільки своїми настроями, своїм коханням, своїми справжніми схильностями, її страхітливо каратимуть за це недбальство. Шастеляр — лише перше попередження. Після дитинства без буття дитиною Марія Стюарт у невеличкі проміжки, перше ніж і вдруге, і втретє її тіло й життя продають якому-небудь чужому чоловікові за якусь корону, кілька місяців намагається бути лише юною і безтурботною, тільки дихати, жити й радіти, але суворі руки відривають її від легковажної гри. Занепокоєні інцидентом, регент, парламент і лорди наполягають тепер на новому шлюбі. Марія Стюарт повинна обрати собі чоловіка, річ зрозуміла, не такого, який подобається їй, а такого, що збільшить могутність і багатство країни. Уже давно проваджені переговори миттю прискорили, бо державних мужів опанував своєрідний страх, що ця бездумна жінка може, зрештою, якоюсь новою дурницею остаточно занапастити свою славу і значення. Знову починаються махінації на шлюбному ринку: Ма­рію Стюарт ще раз загнали в зачароване коло політики, яке нещадно замикає її долю від першої години до останньої. І щоразу, коли Марія Стюарт намагається бодай на мить розбити те холодне коло навколо свого теплого справжнього життя, вона розбиває і чужу, і власну долю.

Розділ 6. Великий політичний шлюбний ринок
1563—1565 роки

Тієї пори дві молоді жінки мали найбільше залицяльників у світі: Єлизавета, королева англійська, і Марія, королева шотландська. Якщо хто в Європі мав право на корону і не мав дружини, він посилав тепер своїх сватів: Габсбурґ і Бурбон, Філіп II, король іспанський, і його син Дон Карлос, ерцгерцог австрійський, королі шведський і данський, діди і хлопчаки, чоловіки і юнаки; на політичному шлюбному ринку давно вже не було таких щедрих пропозицій. Адже шлюб із королевою завжди становить для володаря найзручніший спосіб збільшити свою владу. За доби абсолютизму великі спадкові володіння були розбудовані завдяки не війні, а шлюбам: об’єд­нана Франція, Іспанія, що охопила світ, і землі Габсбурзького дому. А тепер несподівано стали вабити вже останні коштовні коронні діаманти Європи. Єлизавета чи Марія Стюарт, Англія чи Шотландія, — той, хто здобуде одну з цих країн завдяки шлюбу, той переможе й у світовій грі, тоді настане край водночас і змаганням між країнами, і другій, релігійно-священицькій війні. Якщо внаслідок шлюбу з котроюсь воло­даркою Британський острів дістанеться католицькому королю, стрілочка на терезах боротьби між католицизмом і проте­стантством остаточно схилиться на користь Рима, ecclesia universalis, світова церква, знову стане переможна на землі. Тому ця гарячкова гонитва за нареченими означає незмірно більше, ніж родинну справу, в ній символічно відображене важливе для всього світу вирішення.

Важливе для світу, але для обох жінок, для обох королев це ще й вирішення, яке визначає життя. Адже їхні лінії долі нерозривно пов’язані між собою. Якщо