Малюк Цахес - Ернст Теодор Амадей Гофман
Крейслер висловив абатові свій неабиякий подив з приводу почутої від нього історії і зробив з неї висновок, що чудо, мабуть, сталося в новітні часи.
– Отже, й ви, – мовив абат тихим, ласкавим голосом, – отже, й ви, любий Йоганнесе, дотримуєтесь тієї безглуздої думки, що брама небесної ласки тепер зачинена, ніби співчуття і милосердя в постаті святого, до якого відчайдушно звертається в скруті людина, охоплена страхом загибелі, більше не ходять по світі, щоб явитись стражденному і принести йому спокій і втіху? Повірте мені, Йоганнесе, чудеса ніколи не припинялися, але людське око засліплене гріховним безбожництвом, воно не витримує неземного сяйва неба, тому не може пізнати ласку всемогутнього, коли вона ознаймує про себе видимим знаменням. А проте, любий мій Йоганнесе, найпрекрасніші, найбільші чудеса стаються в потаємній глибині людської душі, і ті чудеса вона повинна ясувати, як може: словом, звуком і кольором. Отак і той чернець, що намалював картину, чудово ясував чудо свого навернення, і так – Йоганнесе, я кажу про вас, і ці слова йдуть у мене з самого серця, – так ясуєте ви з глибини своєї душі могутніми звуками прекрасне чудо пізнання вічного, найчистішого світла. І те, що ви здатні це зробити, – хіба не благодатне чудо, яке всемогутній явив для вашого спасіння?
Абатові слова якось дивно схвилювали Крейслера і, що рідко з ним траплялося, сповнили глибокої віри в свою творчу потугу; він аж затремтів з радості і втіхи.
Весь цей час він не зводив очей з чудової картини, але, як звичайно буває, особливо тоді, коли вся наша увага звернена на світлові ефекти переднього й середнього планів, як у цьому випадку, і ми лише згодом відкриваємо постаті на темному задньому плані, Крейслер аж тепер помітив постать чоловіка в широкому плащі, що поспішав до дверей. Тільки один промінь з того сяйва, що оточувало небесну царицю, падав на меч у руці чоловіка, – певне, це й був убивця; тікаючи, він озирнувся назад, і на обличчі його проступив вираз безмежного жаху.
Крейслера ніби вдарила блискавка, коли в убивці він упізнав княжича Гектора. Йому здалося, що і юнака, який прокидався зі смерті, він десь, хоч і мимохідь, уже бачив. Якась незрозуміла йому самому нерішучість стримала його, і він не сказав про це абатові, а натомість запитав, чи не псує йому враження від картини й не відштовхує його те, що митець помістив на передньому плані, хоч і в затінку, речі сучасного побуту і, як він щойно помітив, одяг юнака, тобто себе самого, в сучасне вбрання.
Справді, збоку на передньому плані картини стояв невеличкий стіл, а біля нього стілець, на спинці якого висіла турецька шаль, а на столі лежали офіцерська шапка з султаном і шабля. На юнакові була сучасна сорочка з коміром, цілком розстібнутий жилет і темний, також розстібнутий, сурдут такого крою, що він лягав м'якими складками. Цариця небесна була одягнена як звичайно на полотнах найкращих давніх майстрів.
– Мені, – відповів абат Крейслерові, – мені речі на передньому плані, так само як юнаків сурдут, нітрохи не псують враження, я навіть вважаю, що якби художник бодай у зовсім незначних дрібницях відступив від правди, він був би опанований не небесною благодаттю, а земною дурістю і марнотою. Він повинен був зобразити чудо так, як воно відбулося, правдиво відтворити місце, оточення, одяг постатей і таке інше, хай кожен бачить з першого погляду, що це чудо сталося в наші дні, отже, ця картина побожного ченця – ще один прекрасний здобуток переможної церкви в теперішні часи невірства й зіпсованості.
– І вже ж таки, – заперечив Крейслер, – і все ж таки, ще раз кажу, мені не подобається тут ні шапка, ні шабля, ні шаль, ні стіл і стілець, я хотів би, щоб художник забрав усе це з переднього плану, а на себе накинув мантію замість сурдута. Скажіть самі, ваша велебність, чи могли б ви уявити священну історію в сучасних костюмах, святого Йосифа в байковій куртці, Спасителя у фраці, Святу Діву в бантах і з турецькою шаллю? Не видалося б це вам негідною, навіть бридкою профанацією найвеличнішої теми? А проте й давні майстри, особливо німецькі, зображали біблійні та євангельські історії в костюмах своєї доби, і було б цілком хибно стверджувати, що той одяг більше пасував для мальовничого відтворення теми, ніж теперішній, який справді, за винятком деякий жіночих суконь, безглуздий і немальовничий. Але багато й давніших мод доходили до перебільшень, я б сказав, до страхітливих перебільшень, – згадаймо ті дзьобаті черевики з закрученими догори на цілий лікоть носаками, ті роздуті шаровари й камзоли з розрізами на рукавах. А як спотворювали обличчя й поставу багато жіночих уборів, що їх можна побачити на давніх портретах, де молоді, квітучі дівчата, справжні красуні, тільки через свій одяг здаються старими, похмурими матронами! І все-таки ті картини напевне нікого не відштовхували.
– Тепер, любий мій Йоганнесе, – мовив абат, – тепер мені буде легко кількома словами показати вам відмінність давньої побожної доби від теперішньої зіпсованої. Бачите, історії святого Письма так впліталися в людське життя, я б сказав, так зумовлювали його, що кожен вірив: чудеса стаються в нього на очах і предвічна сила будь-коли може явити нове чудо. Тому священна історія, до якої звертався своїми думками побожний художник, поставала перед ним як сучасність; він бачив, як на людей, що його оточували, сходила Божа благодать, і малював їх на картині такими, як знав у житті. Для наших часів ті історії – щось дуже далеке, вони ніби існують самі собою і не стають часткою сучасності, тільки ще невиразно живуть у спогаді, і художник даремне
