Енн у Домі Мрії - Люсі Мод Монтгомері
— Бідна, бідна Леслі, — повторила Енн. Її власне щастя здалося їй докором. Яке право мала вона бути такою щасливою, коли інша людська душа так невимовно страждала?
— Будь ласка, розкажіть мені, що говорила Леслі, як вона трималася тоді, коли ви зустрілися з нею, — попросила панна Корнелія.
Уважно вислухавши Енн, вона вдоволено кивнула:
— Ви думали, рибонько, що Леслі неприязна й холодна, але будьте певні — вона дивовижно відтанула. Леслі, мабуть, одразу до вас потяглася. Я дуже рада. Ви зможете їй так допомогти. Я була щаслива почути, що в домі панни Рассел оселиться молода пара, бо сподівалася, що ви будете друзями Леслі — тим паче, ви належите до племені, що знає Йосипа. Ви ж будете їй подругою, правда, рибонько?
— Авжеж, якщо вона дозволить, — вигукнула Енн з усією своєю палкою, милою щирістю.
— Ні, ви мусите бути їй подругою, байдуже, дозволить вона вам чи ні, — рішуче відказала панна Корнелія. — І не зважайте, коли часом вона буде колюча й ворожа — просто не помічайте цього. Пам’ятайте, яке в неї життя — було, є й вочевидь завжди буде, бо такі істоти, як Дік Мур, живуть, мені здається, вічно. Бачили б ви, як він погладшав за ці роки — а був же доволі худий. Просто змусьте її бути вашим другом — ви зможете, ви з тих, хто вміє. Тільки не ображайтеся. І не зважайте, коли вона не пускатиме вас до себе. Більшість жінок не зносять присутності Діка — самого вигляду його бояться. Просто вмовте її приходити до вас якнайчастіше. Вона зрідка може лишити Діка: бозна-що він утне — ану ж як візьме та спалить ферму. Вечорами, коли він засне, — от і весь її вільний час. Він завжди лягає рано й спить, як убитий, до світанку. Ось чому ви зустріли її біля моря. Вона часто блукає там після заходу сонця.
— Я зроблю для неї все, що зможу, — відповіла Енн. Жвава цікавість до Леслі Мур, що оселилася в її душі першого ж дня, коли Енн побачила її з табуном гусей, зросла в тисячу разів після оповіді панни Корнелії. Врода, горе й самотність Леслі вабили Енн до неї з нестримною силою. Досі вона не знала нікого, хто був би схожий на Леслі; усі її подруги були, як і вона сама, звичайними, веселими й щасливими дівчатами, на долю яких випадали звичайні втрати, клопоти й випробування, що смутили їх і затьмарювали їхні дівочі надії. Леслі Мур стояла осторонь — гірка трагічна жінка зі зруйнованою долею. Енн вирішила, що здобуде ключ від королівства цієї самотньої душі й відшукає там дружбу, яку Леслі могла б щедро їй дарувати, якби не жорстокі кайдани, накладені на неї не з її вини.
— І не забувайте, Енн, рибонько, — мовила панна Корнелія, котра не висловила ще всього, що мала на меті, — ви не повинні думати, що Леслі не вірить у Бога, бо майже не буває в церкві… чи навіть гірше — буцім вона методистка. Вона, звісно, не може привести до церкви Діка, хоч він і в найкращі свої часи не турбував церкви відвідинами. Але ви пам’ятайте, Енн, рибонько, що в душі вона справжня ревна пресвітеріанка.
Розділ 12
ЛЕСЛІ ЗАХОДИТЬ У ГОСТІ
Леслі Мур зайшла в Дім Мрії морозного жовтневого вечора, коли тумани в місячнім сяйві кошлатилися над затокою й звивалися сріблястими стрічками між прибережних долин. Судячи з виразу її обличчя, вона пошкодувала, що прийшла, коли двері на її стукіт відчинив Гілберт, але слідом за ним враз підскочила Енн, налетіла на неї й затягла всередину.
— Як добре, що ви прийшли нині, — весело проказала вона. — Я приготувала купу смачнючих ірисок, тож нам потрібен хтось, хто допоміг би їсти їх… коло вогню… розповідаючи різні історії. Можливо, і капітан Джим зазирне. Нині його вечір.
— Ні, капітан Джим лишився вдома, — мовила Леслі. — Це… це він змусив мене прийти, — дещо виклично додала вона.
— Я подякую йому за це при зустрічі, — сказала Енн, підсуваючи крісла до каміна.
— О, я не кажу, буцім не хотіла прийти, — зашарілася Леслі. — Я… я збиралася… але для мене десь піти не завжди легко.
— Авжеж, вам, певно, важко залишити пана Мура самого, — мовила Енн так, наче то було очевидно. Вона заздалегідь постановила собі говорити про стан Діка Мура як про загальновідомий факт, і не ятрити рану Леслі, змушуючи її переповідати деталі. То було правильне рішення, позаяк настороженість Леслі щезла. Гостя вочевидь уже міркувала, що знає Енн про обставини її життя, і втішилася, зрозумівши, що жодних пояснень давати не доведеться. Вона дозволила забрати своє пальто й капелюха й по-дівочому затишно вмостилася в м’якому кріслі біля Магога. Одягнена вона була гарно й охайно, зі звичним яскравим акцентом — багряною квіткою герані на сукні під білою шиєю. У теплім сяєві полум’я розкішні коси Леслі мерехтіли, наче щире золото, а сині, як море, очі променіли радістю й веселим сміхом. У цю мить, під впливом атмосфери маленького Дому Мрії, вона знову стала дівчиною, безтурботною та вільною від тягаря минулих літ. Тут, де все було освячене любов’ю, теперішньою й колишньою, а обабіч неї сиділо двоє молодих і здорових ровесників, Леслі піддалася чарам свого оточення. Капітан Джим і панна Корнелія не впізнали б її того вечора, і сама Енн чудувалася — невже це була та холодна, неприязна жінка, що її вона зустріла біля моря? Тепер на її місці була жвава дівчина, що говорила й слухала з палкою щирістю змарнілої душі. А як пожадливо дивилася Леслі на книжкові шафи поміж вікон!
— Наша бібліотека не надто велика, — мовила Енн, — зате кожна книжка в ній — це справжній друг. Ми збирали їх багато років і не купували жодної, не прочитавши заздалегідь, щоб упевнитися, що вона також із тих, котрі знають Йосипа.
Леслі засміялася — її гарний сміх так пасував до тієї радості, яка відлунювала поміж стін будиночка у давні дні.
— У мене є ще кілька татових книжок — зовсім трохи, — мовила вона. — Я перечитувала їх, доки не вивчила майже напам’ять. Я нечасто купую книжки. У Глені, звісно, є бібліотека, але комітет, що опікувався книжками для неї, гадки не мав, які з-поміж них знають Йосипа… чи й не цікавився тим. Мені так рідко випадало взяти там добру книжку, що я покинула туди ходити.
— Надіюся, наші книжкові полиці стануть і вашими теж, —
