Морозенко - Панас Мирний
— Добродію! Ви не спите? — спитався вас Яким, уклавшись спати біля воза на траві.
— Ні, не сплю,— одказуєте ви, раді, що хоч голос Якимів одвів вас від тії плутанини, яку закуйовдили ваші невпинні думки.— А що скажеш, Якиме?
— Та… хотів вас попитати…
— Питай, що таке?
— Ви не знаєте, добродію, як його записатися на Амур?
— Куди? — аж скрикнули ви.
— На Амур… Сторона є така… Землі там, кажуть, неомірно: йди бери, займай скілько хоч — ніхто тобі не заборонить.
— Чи ти, бува, не здурів, Якиме? — гукнули ви, підводячись на возі.— Ти ж їхав зо мною цілісінький день, з ранку й до пізньої ночі?.. Бачив цей край — який він хороший та пишний. Де ти знайдеш другий такий на білому світі?
І ви почали Якимові гаряче викладати про все, що вам довелося бачити сьогодні, про ті чарівні та милі почування, які ви пережили, про красу й достаток свого краю.
— Та воно-то так, добродію. Що й казати? Хороше в нас і красно, і всього вволю є… Тілько все то, добродію, чуже та не наше. Он у мене жінка, діток троє, а землі ні клаптя немає. Огород такий, що з своєї стріхи та на чуже капле. От ви і розсудіть: як тут його жити? А Амур-сторона, кажуть, багата: землі тої неомірно; лісу — скільки хочеш, річки — так і кишать рибою! От якби хто знайшовся такий добрий та допоміг мені туди з сім'єю добутися…
— А ти був там? Бачив своїми очима все те, про що оце тут наказав?
— Я не був, а всі так кажуть. Ото, що сьогодні стрівали, теж на Амур пішли… І курей, і кішок повезли з собою… Добро!
— Хороші бубни за горами, а зблизька шкуратяні — знаєш?
— Знаю,— нехотя одказав Яким.— Так ви, значить, не раєте на Амур? — не швидко спитав він.
— Не тілько тобі, а й рідному батькові не пораю! Багато вашого брата туди пішло; були люди із достатком, та й ті знищились, перевелись ні на віщо… Діти повимирали, самі від хвороби та всяких напастей ледве ноги волочать. Радніші б і назад вернутися, та ніяк доставитись.
— А ви сами, добродію, звідти? Бачили там самі нашого брата? — попитався Яким.
— Ні, я там не був — по газетах пишуть.
— А-а… пишуть?.. Ну, так будемо ж спати,— одказав Яким,— бо он уже й Волосожар зійшов, незабаром почне світати.
Серед нічної тиші та темноти до вас донеслося, як Яким почав лаштуватися до відпочинку: щось таке він підсовував, щось розгортав і, позіхнувши, незабаром почав висвистувати носом.
Чи не час, бува, і вам відпочити? Час, час!.. Та чи зійде-то сон на вашу заклопотану голову? Чи заспокоїть він ваше розражене серце та роз'ятрену душу?
[1903]*1
ПРИГОДА З КОБЗАРЕМ
Оповідання
Це було ще за панщини.
Мені скінчилось тринадцять літ, а брат мій був на два роки молодший від мене. Нас у сім'ї тілько двойко й було. Ми жили ще дома, на хуторі, за п'ять верстов від города, хоч папа, а найбільше мама давно вже клопотались про те, щоб нас віддати до школи. Мене готували до інституту, а брата до корпусу, та тілько дожидали, поки братові вийде десять літ, щоб разом віддати; бо якби віддавати кожного з нас нарізно, то приходилося б держати при домі задля другого і гувернантку, і вчителя. А папа одно наказував мамі вести діло так, щоб менше було розходу.
Братові минуло десять літ весною, і все налагодилося так, щоб восени відвезти нас у губернію, а тут я візьми та й занедужай. Прикликали лікаря. Лікар подавився на мене та тілько головою покрутив.
— Погано,— каже,— коли б то вискочила!
Усе літо я хворіла, і тілько як почалися жнива — я вичуняла; та була така квола, що лікар не пораяв з осені віддавати мене до інституту, а передержати хоч зиму дома. Через це ми й зосталися ще на один рік на хуторі.
Поміж повітовим панством наша сім'я лічилася за людей середнього достатку. У папи було триста десятин землі та душ із сорок кріпаків, а в мами нічого не було, хоч вона була з дуже значного і багатого роду. Ходила чутка, що за нею обіцяно було дати маєток у тисячу десятин, та як вона не захотіла вийти заміж за того, за кого бажалося її батькові та матері, а пішла за нашого папу, та ще й неабияк, а утьоком, то за нею нічого й не дано.
Папу все повітове панство дуже поважало, лічило його за розумного чоловіка й кожен раз вибирало за повітового суддю. Як настане було пора виборів, то всі клопочуться, кого вибирати за маршала, чи за справника, або засідателя, бо ті, що займали ці посади, все чим-небудь не догодили виборцям, і ото їх намірялися скинути, а других настановити. Про одного нашого папу тілько казали, що їм кращого судді не треба, що ця посада задля нього навіки призначена. І скілько я не запам'ятаю, то він завжди був суддею, аж поки повітових суддів не скасовано.
Папа був низького зросту, натоптуваний, обличчя мав кругле, червоне, волос чорний, очі виразні, темно-карі: у них завжди жевріли якісь іскорки, немов він усміхався ними, жартував. З себе він був тихий, спокійний, обхідчастий, хоч на річ дуже гострий і правдивий, а тілько він завжди оздоблював її ласкавими словечками або пересипав смішними приказочками, так що кожний, слухаючи його ущипливу мову, ніколи не ображався.
Мама, навпаки, була білява, високого зросту,
