Жуйка - Марія Козіренко

Марц намацав у кишені ключі від будинку Джармо.

«Що я там забув? А якщо Хепін прокинеться, буде переживати, думати, де я подівся...»

Проте відчуття, що єдине місце, де він зараз може перебувати, — це хата Джармо, мчало його вперед і підганяло старе авто чи не сильніше, ніж двигун.

Марц дивився у вікно й міркував: куди їдуть усі ці люди, пізня година, завтра робочий день. Кого з них веде безнадія, кого бажання якнайшвидше заснути або навпаки — сісти у сенсорну капсулу й прожити ще раз будь-який із моментів свого неіснуючого прекрасного минулого.

У машині, що їхала поруч, на задньому сидінні, притулившись одне до одного, спали двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Машина збільшила швидкість, і всі вони — малі й, мабуть, їхній батько, що сидів за кермом, зникли серед мигтіння вогників і смуг десь далеко попереду. Марцеве ж таксі нікуди не поспішало. І добре — відчував він, дорога дає змогу зібратися з думками.

— За басейном куди? — водій зазирнув у вічі своєму пасажиру через дзеркало заднього виду.

— Праворуч. Далі до повороту біля магазину «24 години», за ним одразу ще раз направо. Все, отам біля ялинки зупиніть.

Марц дістав із кишені сотку й простягнув водієві, який уже роззявив рота, щоб сказати щось про відсутність дрібних.

— Батю, решти не треба. Бувай! Дякую за доставку! — Марц вийшов із машини й дочекався, доки таксист розвернеться в кінці вулиці й, мигнувши оранжевими фарами, проїде повз нього у зворотному напрямку.

Ось двір. Серце калатало, як у злодія. Марц відчинив низеньку дерев’яну хвіртку й трохи заспокоївся. Ввімкнув ліхтар на ганку. Вдихнув повітря.

У будинку було холодно. Марц посидів трохи на кухні, зазирнув до майстерні, пройшовся по кімнатах і остаточно відчув себе дурнем, який плутає час і простір, намагаючись повернутися в минуле. Проте Марца не полишало ще якесь відчуття, він не міг його чітко означити, але знав, що треба залишитись. Він витягнув у сад крісло-гойдалку, ковдру, вимкнув ліхтар, вмостився і врешті заснув.

Суть різні способи набуття уміння грати. От у Тарнові (Холмщина) є досить велике озеро. Хто б хотів за поміччю чорта набути вміння добре грати на скрипці, той мусів би оббігти те озеро тричі, кличучи за кожним разом:

— Чорте! Даю знати — науч мене грати.

Прокинувся під ранок, близько п’ятої — схоже, ось-ось має зійти сонце, має закінчитися тиша, і перший пташиний голос уже напоготові. У сусідньому дворі загавкав пес. Вулицею проїхало росяне авто.

Марц сидів із заплющеними очима й слухав світ довкола. Ноги від сидіння заклякли. Він розплющив очі, встав, щоб розім’ятися. Зробив кілька махів руками, покрутив головою, кілька разів присів.

Відливши під квітучим бузком, прокинувся остаточно й зайшов до будинку.

На порозі його зустрів несподіваний аромат кави і якихось прянощів. На кухні, поклавши ноги в білих шкарпетках на табурет, сидів Ахрон і спокійно посьорбував із чашки.

— Драсті... — Марц розгублено спинився в дверях кухні.

— Доброго ранку, Марце, доброго-доброго, — Ахрон прибрав ноги з табурета. — Кави?

Марц кивнув.

— Хлопче, вона хвилюється. Не можна ж так кидати дівчину, гнати серед ночі невідомо куди… Ні телефону, ні записки. Пацанячі витівки.

— Звідки ви дізналися, що я тут? — оговтався Марц.

— Бо це єдине місце, куди ти міг увалитися серед ночі, — Ахрон переходив на прозоро-знущальний, як здалося Марцеві, тон, і це, звісно, дратувало, він навіть не помітив, що Ахрон перейшов на «ти».

— Ясно. Але, чорт забирай, може, все ж таки час пояснити, якого хріна ви знаєте про мене все? І не треба втирати мені про Райтолі! Я розумію, що ви там винахідник, маг-чарівник тощо, але я вимагаю правди! Розказуйте, — Марц сів навпроти Ахрона й вирішив, що не зрушить з місця, доки той не надасть пояснень.

Ахрон спокійними очима дивися на хлопця.

— Може, поїси? Тут у мене мюслі, якщо хочеш...

— Не хочу, — відрізав Марц, утім зробив ковток із призначеної для нього чашки.

— Гаразд. Отже... Е-е-ем... — Ахрон на диво невпевнено почав свою оповідь.

— Отже, — допоміг йому Марц, — звідки ви дізналися, куди я поїхав серед ночі, звідки ви знаєте про скрипку, про будинок Джармо — про все це?

— Власне... Джармо... Я і Джармо, Ахрон Сол і Джармо Тіллі — це, так би мовити, одна особа...

Марц завмер.

— Не впевнений, що ти зрозумієш і повіриш, але той, кого ти знаєш як Джармо, — це теж я. Тобто це ще одне моє тіло, якщо так зрозуміліше. Одне — це, що ти бачиш, а друге — чоловік, на півсотні років молодший, ніж це старе добре м’ясце, — Ахрон поплескав себе по ребрах і засміявся.

Марц, вирячившись на Сола, намагався зрозуміти, хто з них двох з’їхав з глузду. Чи обоє одразу?