Улісс - Джеймс Джойс
А з іншого боку, найдужче його обурювали глузливі жартики візників і їм подібних, які обернули все це в балаган, непомірно регочучи й удаючи, ніби чудово розібралися в усіх чому та навіщо, хоча насправді не тямили нічогісінько навіть у себе під носом, а вся справа нікого й не стосувалася б, окрім двох зацікавлених осіб, коли б не склалося так, що законний муж і сам зробився зацікавленою стороною завдяки анонімному листові, як і годиться, від невідомого доброзичливця, котрий став свідком їхньої зустрічі в найсакраментальніший момент, заставши їх в обіймах одне в одного, та й привернув увагу до їхніх протизаконних дій, і по цьому відбулася родинна сцена, коли прекрасна грішниця на колінах благала свого пана й повелителя простити її, клятвенно обіцяючи розірвати цей зв’язок, а коханцеві назавжди заборонивши доступ до дому, аби тільки ображений муж згодився подивитися крізь пальці на сподіяне та й забути це; вона проливала сльози, можливо, й крокодилячі, позаяк цілком можливо, що й ще когось мала в запасі. Особисто ж він, бувши природженим скептиком, мав цілковиту впевненість і прямо заявляв, що у всякої жінки завжди є в запасі інший чоловік чи й чоловіки у списку кандидатів, хай навіть вона найкраща в світі дружина й між ними пречудові стосунки, на той випадок, коли вона, знудившись родинним життям, зважиться занехаяти свій обов’язок і скуштувати трішечки розпусти, й тоді вона починає приваблювати їх, плекаючи нечисті мрії та переносячи свої сердечні почуття на іншого, бо саме так і зав’язуються численні liaisons[428] у цікавих сорокалітніх дам із молодшими чоловіками, тут немає жодних сумнівів, і скільки завгодно відомих випадків, коли жінки закохувалися, цілковито це потверджують.
Тисячу разів було б шкода, якби молодий чоловік, оцей ось його сусіда, котрому доля щедро вділила розуму, та розтратив свій дорогий час на гулящих жінок, від яких коли б іще не підхопив подаруночка на все життя. Сама природа парубоцького розкошування дозволить йому одного чудового дня одружитися, коли на його сцену вийде міс Суджена, однак до тієї пори дамське товариство — це conditio sine qua non[429], хоча тут-таки й щонайсерйозніші сумніви чигають, і річ не в тім, що пан Блум хотів би випитати у Стівена стосовно міс Фергусон, зовсім ні! Хоча цілком можливо, що саме ця провідна зоря й привела була його в Айриштаун так рано вранці. І чи в радість буде йому роль скромного залицяльника, два а то й три рази на тиждень компанія сміхотливих дівиць, а ти без пенса в кишені, й мають бути всі належні прелюдії у вигляді компліментів, ніжних прогуляночок, квіточок та шоколадок? Уявити лишень, як його, бездомного, безпритульного, обдирає яка-небудь господиня, гірша за мачуху, ні, в його віці це занадто жахливо. Чудні вислови, що часом несподівано виривалися з його уст, приваблювали чоловіка, старшого від нього на кілька років, а може, й настільки, що годився б йому в батьки. Але йому неодмінно треба підкріпитися чимось істотним, ну хоча б яйцем, збитим на незбираному материнському харчуванні, або ж, коли такого катма, то просте некруто зварене яєчко, хитун-бовтун.
— А о котрій годині ви обідали? — запитав він худющу постать і зморене, хоч і без зморщок, обличчя.
— Десь так учора, — відказав Стівен.
— Учора! — вигукнув Блум, але враз пригадав, що вже ж настало завтра, п’ятниця. — Ах так, ви хочете сказати, що вже повернуло за дванадцяту ночі.
— Значить, позавчора, — сам себе уточнив Стівен.
Буквально ошелешений цим повідомленням, Блум задумався. Хоча вони двоє не завжди сходилися поглядами, але все-таки існувала у них певна схожість, от ніби думки їхні текли, сказати б, в одному напрямі. Коли він Блум у Стівеновому віці спробував був поткнутися в політику десь років двадцять тому коли він виступив квазі-претендентом на лаври парламентарія у дні Фостера-Картечі{875} то й він як пригадувалося в ретроспективі (й це само собою правило за джерело найвищого вдоволення) плекав непоясненну повагу до подібних крайніх ідей. Наприклад, коли питання про зігнаних скіпщиків, яке тоді ще тільки зароджувалося, починало хвилювати уми, він, хоча, звісно, не жертвуючи ані пенса й не беручи сліпо на віру всіх гасел, з яких чимало не витримували критики, від самого початку принаймні в теорії цілковито підтримував права селян, піддаючись тодішнім віянням (слабинка, від якої, одначе, збагнувши свою помилку, він згодом майже зцілився) і навіть заслужив докір у тому, що нібито заходить іще далі, ніж Майкл Девіт, у своїх радикальних теоріях; він якось-то проповідував загальне повернення до землі, тож зокрема ще й тому такі неприємні були йому інсинуації, настільки нахабно висунуті на його адресу на зборах кланів у Барні Кірнана, тож він, кого часто-густо розуміли перекручено і хто був, слід на цьому наголосити, найневойовничішим з усіх смертних, відійшов від своїх звичок і дав йому (метафорично) прямим у щелепу, хоча стосовно політики як такої він чудово тямив, до яких жертв завжди призводять пропаганда й роздмухування взаємної ворожнечі, фатально прирікаючи на вбогість і страждання передовсім найкращий цвіт молоді й забезпечуючи, так би мовити, винищення найудатніших.
Хай там як, а, зваживши усі за і проти й врахувавши, що ніч наближається до першої, пора вже було й на боковеньку відійти. Однак була заковика, й полягала вона в тому, що ризиковано вести його до себе додому, бо коли б не виникли випадковості (з таким характерцем, як у неї буває), котрі зіпсували б усю музику, як тієї ночі, коли він, не поміркувавши добре, привів додому собаку (невідомої породи) з пораненою лапою
