Житіє гаремноє - Юрій Павлович Винничук

Роксоляна 32 роки керувала Сулейманом. Зі збережених в Архіві Топ­капи їхніх любовних листів і віршів самого Сулеймана виникає, що то було повне духовно-фізичне кохання з обох сторін. У одному з листів з угорської кампанії Сулейман пише без орнаментів: «Я тужу за тобою, Hurrem. У моїх снах є ти, тільки ти». Ще краще висловлював це у віршах. Те саме писала й вона своєму коханому: «Мій коханий володарю, Найдорожчий Пане, душе моя». Під час довгої експедиції до Іраку Сулейман зимував в Алеппо. Роксоляна запевняла його у своєму коханні і прив’язанні. Писала, що час спливає їй у смутку й тузі. «Тільки б Найвищий Бог дозволив мені побачити твоє найсвятіше обличчя».

Але Роксоляна не обмежувалася лише любовними компліментами, бо, коли султан перебував поза межами столиці, інформувала його про все, що відбувається у Стамбулі. Застерігала про те, що вісті з фронту запізнюються, а це недобре, бо тоді гору беруть чутки й плітки.

«Вона була справжньою імператрицею. Всі в Європі знали її владу», — переконує французький історик A. Рамбо.

Останні роки життя Роксоляна жертвувала на добродійну діяльність. Заснувала мечеть, ритуальний фонтан, безкоштовну їдальню, медресе і лікарню для жінок. Вона стала фундатором багатьох будівель не тільки в Стамбулі, але й в Анкарі, Мецці, Медіні, Єрусалимі, Адріанополі. Більшість з них збудував знаменитий архітектор Сінан. Для фінансування Роксоляниних добродіянь Сулейман віддавав у її розпорядження багаті фонди і майно.

Роксоляна була щирою мусульманкою, вона суворо дотримувалася мусульманських законів і щодня по п’ять разів молилася до Аллаха. Що не чинила це з примусу, можна зрозуміти з іншого прикладу. Дружиною султана Абдул Гаміда І була француженка Еймі Дюбук де Рівера, яка була ревною католичкою, мала свою каплицю в гаремі, ба навіть заснувала католицький монастир і ширила французьку культуру. Перед смертю висповідалася у католицького монаха.

А що ж Роксоляна? Вона не тільки будувала нові мечеті, але й перетворювала на них християнські храми. І саме ця підприємлива галичанка ввела податок для християнських прочан, які провідували Гріб Господній у Єрусалимі.

А. Крутьє стосунки Сулеймана з Роксоляною зобразила так: «Розмовляли між собою віршем, голос Роксоляни був як бринькання мечів і відголос гарматних куль на полі боротьби. Кануні знайшов у ній гідну для себе жінку. Не тільки вдовольняла його в ліжку, але й давала йому опору у справах державних. Також мали спільний смак в галузі мистецтва. Гарем вийшов з похмурих підземель і став центром прекрасних мистецтв».

Роксоляна хворіла в останні роки життя. Невідомо на що. Хвороба посилилася в 1558 р., коли разом з султаном перебувала в Адріанополі. Померла вона у квітні 1558 р. в Константинополі і похована в мавзолеї біля мечеті Сулейманiє, яка збудована була на славу Сулеймана.

Після смерті Роксоляни султан продовжив добродійну діяльність, присвячену пам’яті дружини. Заснував і назвав її ім’ям багато різних об’єктів у цілій імперії. Фонд Роксоляни ще й у XVII ст. існував як заможна інсти­туція.