Богиня і Консультант - Володимир Львович Єшкілєв

дибі нікого не розпинають. Дві дівчини кохаються на розкішному ліжку. Одна з них чорношкіра, друга – струнка білявка з обличчям рідкісної харизматійної вроди. Він знає, що її зовуть Софією. «Звідки я це знаю?» – запитує він себе, але запитання залишається без відповіді. Натомість народжується відчуття, що він знав, знає і знатиме її десь у вічному поверненні, у минулих і майбутніх своїх життях.

Чорношкіра виціловує груди Софії. Немов от-от почне їх з’їдати. Краплини поту на тілі чорношкірої блищать, наче дрібні перлинки. Софія стогне. Дуже пристрасно і мелодійно.

Мітелик наближається до ліжка, але його увагу відволікає фреска на стіні кімнати. На фресці зображені дві пташини. Павичі або фазани, Мітелик зле розуміється на птахах. Одна пташина тримає у дзьобі нагай, друга – пальмову гілку. Над цим малюнком намальовані п’ять коринфських колон. Кожна пофарбована у певний колір. Над білою намальовано місяць, над жовтою – сонце, над зеленою – знак Юпітера, над червоною – Марса. Лише над синьою намальовано змію і зірку.

Чомусь він не може відірвати погляду від змії і зірки. Він намагається порахувати, скільки в зірки промінчиків, і раптом прокидається.

Діана стояла біля вікна. Він задивився на темний силует її тіла. Вона уважно вивчала екранчик своєї навороченої мобіли. За вікном починався ранок.

– Іди до мене, – покликав він.

– Мені треба йти, – Діана була відчужена і холодна.

– Куди?

– На виклик. Мені прислали SMS.

– Отак зранку?

– Так.

– Важко тобі.

– Це такий бізнес, мася.

– Я бачив сон про твою школу Х.

– Вау! – холодна маска на обличчі Діани тане від зацікавленості. – Що ти бачив? Тобі сподобалося?

– Сподобалося. Ти там просто пекельна красуня. Богиня. Володарка Звірів.

– А хто там ще був?

– Руда і висока дівчина. Зеленоока. Уся в ластовинні.

– Ти дійсно був у моєму сні… Як цікаво, – ніздрі Діани сіпнулися. Мітелик вирішив, що від збудження.

– Хто вона?

– Вона перебуває в школі Х під номером. Їй заборонено розмовляти. А те, що вона пише на уроках, нам не показують. Ми не знаємо, хто вона й звідки. Її ніколи не беруть на «нічні чергування».

– Може, вона незаймана?

– Целка у школі Х? Ти мене насмішив.

– Я бачив на ній пояс вірності.

– Це не з мого сну.

– Між вами щось є.

– Щось є.

– Ти закохана в неї?

– Я закохана в Лолу. У ніжну чорну пантеру Лолу.

– А вона в тебе?

– Так.

– Ага. А як там, у твоєму сні, ім’я тої білявої «ляльки»?

– Софія.

– Гм-м-м… Хто б сумнівався… Я був у Залі Насолод. Я бачив її та якусь чорношкіру. Напевно, це була Лола.

– Ти бачив продовження мого сну, про який я тобі розповіла.

– Продовження? Найкращий твір таки Софія написала?

– Ні, болт їй! Найкращий твір написала моя чорна Лола.

– Й обрала собі в «рабині» Софію?

– Так. Щоби відшмагати ту трахану псами шмару.

– Але, кицьо, вона не шмагала її.

– А що вона з нею робила?

– Вони ніжно-ніжно кохалися.

– Ти брешеш! – в очах Діани засвітилися жовті вогники. – Я знаю! Вона відшмагала її. Порвала її бліду дупу.

– Та не брешу я.

– Значить, ти бачив неправильний сон, – сказала дівчина. – Інший сон. Іншу можливу реальність. Іншу школу Х.

Мітелик згадав давню мудрість Гермеса-Тота: «Як внизу, так і наверху. Як наверху, так і унизу». Паралельні реальності можливі. Можливий цілий оберемок паралельних реальностей. Ще трошки, і він стане містиком. Може, це йому допоможе. А може, й ні.

10