Малюк Цахес - Ернст Теодор Амадей Гофман

навіть не можна назвати боротьбою, то була просто філістерська бійка, яка не личить нам, котам-буршам. Затям собі, брате Муре, що люди, які заздрять нашим особливим талантам, закидають нам схильність до огидних, ганебних бійок, і якщо хтось серед них трапиться дуже войовничої натури, кажуть про нього: «Він, як кіт, ладен кожному очі видряпати». Уже через саме це порядний кіт, що високо ставить свою честь і знає добрі звичаї, повинен уникати таких сутичок, щоб присоромити людей, які за певних обставин дуже люблять і когось набити, і самим бути битими. Отже, любий брате, прожени від себе страх і несміливість, будь мужній і вір, що в справжній дуелі ти помстишся як належить за всі свої кривди і так подряпаєш строкатого джиґуна, що він надовго забуде про свої дурні залицяння і про свою пиху. Але стривай! Знаєш, що мені спало на думку? Після всього, що між вами сталося, поєдинку на пазурах, буде, мабуть, замало, ви повинні битися солідніше, а саме, на іклах. Послухаймо, що скажуть бурші!

Муцій виступив на зборах буршів із дуже гарною промовою, в якій розповів, що сталося між мною і строкатим. Усі погодилися з оратором, і я через Муція повідомив строкатого, що приймаю виклик, але не можу битися інакше, як на іклах, бо образа була надто тяжка. Строкатий почав був заперечувати, посилатись на свої тупі зуби і т. д., та коли Муцій твердо й незворушно заявив, що в цьому випадку може йти мова тільки про смертельну дуель на іклах і що як він не погодиться на неї, то йому доведеться змиритися з «мерзенним шпіцом». Строкатий змушений був погодитись.

Настала та ніч, коли мав відбутися поєдинок. У призначену годину я прибув з Муцієм на дах будинку, що стояв із самого краю нашої дільниці. Незабаром з'явився і мій суперник у супроводі статечного кота, майже такого самого строкатого, як він, але на вигляд ще пихатішого і зухвалішого. То був його секундант, як ми й гадали; вони разом воювали, разом брали участь у багатьох походах, зокрема у визволенні від мишей тієї комори, за яку строкатий отримав орден Смаженого сала. Крім того, як я потім довідався, на пропозицію завбачливого і обережного Муція було запрошено попелясту кішку, що як ніхто розумілась на хірургії і належним способом дуже швидко гоїла найнебезпечніші рани. Домовлено також, що поєдинок відбудеться трьома стрибками, а якщо й за третім стрибком не станеться нічого вирішального, сторони обміркують, чи продовжувати дуель новими стрибками, чи вважати справу залагодженою. Секунданти відміряли кроки, і ми стали в позицію один проти одного. За звичаєм, секунданти зчинили гучний крик, і ми кинулись один на одного.

Тільки-но я хотів схопити свого супротивника, як він спіймав мене за праве вухо і так його вкусив, що я мимоволі верескнув.

– Розійдіться! – вигукнув Муцій. Строкатий відпустив мене, і ми знов стали в позицію. Новий крик секундантів, другий стрибок. Тепер я сподівався, що буду спритніший і таки схоплю супротивника, але той підступний нахаба ухилився і вкусив мене в ліву лапу так, що з неї потекла кров.

– Розійдіться! – знов вигукнув Муцій.

– Власне, – сказав секундант мого супротивника, обертаючись до мене, – власне, дуель закінчена, оскільки ви, шановний, діставши таке ушкодження лапи, поставлені hors de combat.[276]

Та я з гніву й люті зовсім не відчував болю, а тому відповів, що третій стрибок покаже, чи є ще в мене сила й чи можна вважати дуель закінченою.

– Що ж, – глузливо засміявшись, мовив секундант, – що ж, коли ви хочете зовсім загинути від лапи свого супротивника, який переважає вас на силі, то ваша воля!

Але Муцій поплескав мене по плечі й вигукнув:

– Браво, браво, мій брате Муре, справжній бурш не зважає на таку подряпину! Тримайся мужньо!

Втретє закричали секунданти, третій стрибок! Хоч я і був розлючений, а помітив хитрість свого супротивника, який весь час стрибав навскіс, через що я й промахнувся, а йому легко вдалося схопити мене. Цього разу я все врахував і також стрибнув навскіс. Він гадав, що зараз спопаде мене, а я встиг так його вкусити в шию, що він навіть не зміг крикнути, тільки застогнав.

– Розійдіться! – крикнув секундант мого супротивника.

Я зразу відскочив назад, а строкатий, знепритомнівши, впав додолу. З глибокої рани в нього цебеніла кров. Попеляста кішка негайно підбігла до нього і, щоб хоч трохи спинити кровотечу, перше ніж перев'язати рану, вжила одного домашнього засобу, що його вона, як запевняв Муцій, завжди мала під рукою, бо постійно носила при собі. А саме: вона миттю полила рану певною рідиною і взагалі оббризкала нею непритомного з голови до лап. Рідина мала такий міцний, їдкий запах, що, певне, дія її була сильна й цілюща. Проте ні примочки Тедена, ні одеколону вона не нагадувала. Муцій палко пригорнув мене до грудей і мовив:

– Брате Муре, ти оборонив свою честь як кіт, у якого серце не дарма б'ється в грудях. Ти станеш окрасою товариства буршів, Муре, ти не попустиш ніякої ганьби і завжди будеш напоготові, коли доведеться підтримувати нашу честь.

Секундант мого супротивника, що тим часом допомагав попелястій кішці-хірургові, тепер зухвало підступив до нас і зауважив, що під час третього стрибка я бився не за правилами. Але брат Муцій став у позицію, блискаючи очима й випустивши пазурі, й заявив, що кожен, хто таке скаже, матиме справу з ним, Муцієм, і що він