Празька химера - Євгенія Анатоліївна Кононенко

тролейбусів: за вікном тужить вітер і шепочуть височезні сосни. А коли вітер стихає, настає така тиша, що чутно шум у власних вухах. А потім знову шумлять сосни, співаючи потойбічну колискову, і Тетяна Стародуб, у заміжжі Сапун, засинає солодко й глибоко. А потім ненадовго прокидається від незнаної тиші й темряви, щоб далі знову поринути в неочікувано щасливий сон. Вона була рада, що сама в ліжку. Адже в її домі їм із Сергієм нема де лягти окремо, і вони продовжують ділити ложе, хоча обом хотілося б не спати разом. Принаймні їй. Сергій все одно солодко сопе, і цього не знести.

А Горобець із Синицею, здається, мають окремі спальні. Станя прямо спитала про це свою однокласницю наступного вечора, коли Соня знову принесла їм пляшку молодого легенького вина. Цього разу білого.

— Наш шлюб не є фіктивним, — відповіла Синиця трохи різко.

— Вибач, якщо я полізла кудись не туди.

— Нікуди ти не полізла, ми розмовляємо про все. І я кажу тобі: наш шлюб не є фіктивним, — повторила Синиця. А Станя так і не наважувалася розповісти давній подрузі, чому вони з Сергієм раптом так віддалилися одне від одного. І вночі вона знову слухала шум сосон з перервами на мовчання. І засинала, і ненадовго прокидалася, і знову думала, а що, якби вона лежала в домі Синиці у більшій спальні разом з Сергієм, а перед тим вони б так само сиділи з Синицею за вином, а Горобець перехиляв би свою вечірню чарку не сам, а із її Сергієм. Неодноразово вони з Сергієм отак відпочивали вчотирьох зі знайомим подружжям. Або втрьох у товаристві якоїсь тимчасово самотньої жінки, тої ж Русі. А тепер вона — тимчасово самотня жінка. А може, якби вона взяла б сюди Сергія, він знайшов би саме ті слова у відповідь на її, які йшли від неї із самої неймовірної глибини?

— Ти б хотіла, щоб він тобі збрехав? — спитала Синиця, коли Станя нарешті розповіла їй за вечірнім вином ту розмову з чоловіком, після якої їй не схотілося жити.

— Я б хотіла, щоб він мені сказав правду.

— То він і сказав тобі правду, що тобі іще треба?

— Але, звичайно ж, не таку, яку він мені сказав.

— То, значить, він ще не готовий до тої правди, якої хочеш ти.

— А як би ти відреагувала, якби почула таке від свого чоловіка?

— Я зовсім не так будую свої стосунки з чоловіком, як ти.

— Ви з чоловіком просто не любите одне одного!

— Тобі зараз погано, Таню, але все одно не варто намагатися образити когось!

— Вибач! Вибач мене, Таню! Але твій чудовий дім такий холодний! І це твоє біле вино, воно все виморожує!

— Моїм гостям не має бути холодно в моєму домі, — розсміялася Синиця, і Соня вмить прибрала недопите вино й келихи, ввімкнула обігрівач у залі, і знову зникла, а Синиця тим часом покликала:

— Горобчику! Чи не прилетиш до нас!

— Скільки вже вечорів я чекаю, поки мене покличуть, — озвався приємний баритон Горобця. Він підкотив собі крісло до столика біля софи, де сиділи жінки, несподівано чарівно усміхнувся й заговорив про їхнє з дружиною життя. Горобець і Синиця жили в незнайомому для Стані світі, вельми цікавому, але такому виснажливому, що їхнє вечірнє мовчання ставало дуже зрозумілим.

— Але з такою гостею іноді буває дуже приємно погомоніти, — сказав Горобець, який, як це не дивно, навіть читав щось із тих книжок, які редагувала Станя. Театр не любив, а почитати детективчики після тяжкого робочого дня любив ще від студентських часів. І Тетяна розповідала йому про те, які помилки вона повиловлювала в пригодницькому романі, що його Горобець читав. А також про нестерпний характер того автора, прізвище якого запам’ятав цей несподіваний читач і навіть шукав його інші книжки.

— Якщо я напишу книгу про те, як ми з Синичкою починали й продовжували, то це буде крутіше, ніж усі ваші автори, які все вигадують.

— Тобі ще рано писати роман, — весело перебила чоловіка Синиця, — ще всі фігуранти, які нам допомагали, і ті, які нас топили, повсюдно фігурують!

— Але, якщо я все-таки напишу, змінивши прізвища і колір волосся, то знаю, куди нести рукопис! — відповів Горобець. — Знаю, де виправлять всі помилки, де зроблять, щоб людям приємно було читати!

І знову за вікном у темряві шуміли сосни. Тої ночі вітер був дуже сильним, і добре підігнані шибки в домі Синиці й Горобця здригалися, як старі вікна в київській квартирі Стародубів, куди понад двадцять років як прийшов до дружини Сергій Сапун. Те кохання було головним життєвим скарбом Тетяни Сапун. Так, у тривалому шлюбі пристрасті заспокоюються. Але зв’язок зміцнюється. Вони ще молоді, хоча їхня дочка вже має хлопця, з яким у неї безліч проблем. Але час лине неймовірно швидко. Ніби вчора їздили у шлюбну подорож до Ленінграда на білі ночі, правда? Тож будемо й біля останньої межі...

— І туди ми підемо разом! Попрощаємося з дітьми й онуками і полетимо разом до зірок, — прошепотіла Тетяна, поклавши зігнуту в коліні ногу чоловікові на живіт.

— А якщо я тоді ще не помру? То що, мене закатрупити, як скіфську жону?

— Він міг пожартувати, Таню, — сказала Синиця, коли гостя нарешті зважилася розповісти їй про ту прірву, яка раптово пролягла між нею й Сергієм.

— Ні, Синицю, він не пожартував. Після того разу він жодного разу не був зі мною. Хоча ми спимо в одному ліжку.

— То взяла б його сюди! Тут би ви напевне поновили свої стосунки! Скільки подружжів у нашому домі помирилося!

— Як ти не розумієш, Таню, не в тому річ! Якби я полізла до нього вдома, він би зробив усе, що треба.

— То в чому проблема?

— А проблема в тому, що, якби я полізла до нього, це означало б, що я згодна бути з ним і без того, що він іде зі мною за межу. А, якби він сам... виявив ініціативу, це б означало, що він згоден зі мною всюди. А він не виявляє. В нас скоро срібне весілля! І ми, зрештою, жили не так і погано. Якби не його батьки, то, можна сказати, жили добре. То з ким я жила всі ці роки?

— То ти б хотіла, щоб він тобі збрехав?

Тетяна Сапун лежала в