Вогняна зима - Андрій Анатолійович Кокотюха
Але, курячи біля автобуса, слухаючи анекдоти й щоразу дружно регочучи, бо з анекдотів треба сміятися, Сірий раптом побачив і негативний бік справи. Він зводився до слова «стояти», якого Олег Сіренко терпіти не міг. Бо якщо на Майдані вони всі стоять і готові, як він чув на власні вуха, стояти до якоїсь перемоги, це напевне означає — Антимайдан, на противагу тим, проти кого їх виставляють, так само повинен стовбичити. Перспектива тинятися парковим периметром, слухаючи військові пісні та шансон, не дуже вабила.
Сірий уважав себе людиною дії. Заради справи готовий був почекати, потерпіти, покурити під мляву безпредметну розмову кілька годин. Але за умови, що старші нарешті порадяться, вирішать усе, що треба, і дадуть команду. Змести лобовою атакою тих, із Майдану, навряд чи вийде. Та менти, напевне, підтягнуться, утрутяться в самий розпал подій, як це було раніше, нагребуть повні камери найактивніших, тих, хто дуже борзий. Решта розсмокчеться сама, зализувати рани. Якщо колись повернуться знову, нехай. Їм же гірше. Сірому з пацанами — заробіток та заразом почухати кулаки.
Стояти ж на місці, навіть за три сотні в день, його не приваблювало.
Десь, немов із прозорого грудневого повітря, намалювалася пляшка «Мороші». Пустили по колу, розливаючи в один пластиковий стаканчик. Коли черга дійшла до Сірого, він зіжмакав пластянку, кинув під ноги, роздушив, хильнув із горлечка, показуючи іншим приклад. Тоді передав далі, Вадикові Гопкалу — той запросто відгукувався на Гопа.
— Ти поплутав! — огризнувся той. — Нахер було стаканчик викидати?
— Туди слини напустили, — Сірий кивнув на Лоба з Хряпою, котрі пили раніше. — Буду я після кожного соплі допивати!
— Не стартуй, Сірий! — миттю обурився Хряпа. — Ти ж зараз туди, у пляхан, своєї наплюєш!
Лобові почуте було до ліхтаря. Йому взагалі все довкола було до ліхтаря. Спокійно, попри те, що за якихось двадцять метрів від їхнього гурту стояли по периметру міліціонери, витягнув заначену напередодні «п’ятку» трави й пихкав, закурюючи випите.
— Культурно треба! — Сірий сплюнув під ноги. — Воно ж, наче гумова рукавичка. Чи гандон. Ти, Хряпо, пив колись із гандона?
Той мовчки покрутив пальцем біля скроні.
— До чого тут? — не зрозумів аналогії Гоп, не поспішаючи перебирати естафету.
— Будеш чи ні? — Сірий гойднув простягнутою рукою в повітрі, і коли товариш поспіхом схопив пляшку, підняв зіпсований стаканчик, показав усім, ніби музейний експонат: — Дивіться сюди. Нормально ж узяти не можна. Плющиться, репається. І він же одноразовий. Забули — одноразовий!
— Ти давно такий правильний? — поцікавився Хряпа.
З них усіх Сірий був найстарший. Лобові, наймолодшому з п’ятірки, недавно стукнуло вісімнадцять. Та однаково різниця у віці не була такою великою, аби пацани не могли триматися на рівних. Серед інших Сірого виділяв лише більший, ніж в інших, тюремний стаж. А Боря Шматко, він же — Шмата, узагалі примудрився не мати навіть приводу в міліцію. Тим не менше, Сірий уважав свій статус у їхній невеличкій команді вищим, ніж в інших, бо, на його глибоке переконання, тюрма додавала мужчині мудрості. Тому відповів через губу, випнувши вперед округле підборіддя:
— Хряпо, правильно — це коли ти не хочеш набиратися від інших різного сифілісу. З пляшки пити культурніше. Гігієна. Усе одно, що з чашки чи стопки. Воно не осідає, укурюєш?
— Хто — воно?
Хряпа почав заводитися. Він завжди накручувався, коли не розумів, що відбувається, але, попри нерозуміння, мусив якось реагувати. Інакше останнє слово лишиться не за ним, чого Вова Храпунов на прізвисько Хряпа категорично не міг собі дозволити й пробачити.
— Відвали, — Сірий поліз по цигарки.
— Ні, ти таки стартуєш! — Хряпа ступив до нього. — От на фіга ти все завів? Ти постійно так, Сірий, скільки тебе знаю!
— Послухав — мовчи, — той прикурив.
— А тебе тут босом поставили? Ти чого мені рота затикаєш?
Поки вони гарикалися, Гоп зробив великий ковток, від чого захлинувся — пішло не в те горло. Шмата, якому випало допивати, несильно стукнув його по спині. Той почав гикати, і увага команди переключилася на невдаху. Лоб уже знайшов десь літрову пляшку коли, тицяв Гопові просто під ніс, той схопив, але промахнувся. Рука зловила повітря, Лоб же розтиснув пальці, кола впала під ноги, рідина полилася на землю.
— Отепер піднімай! — сказав Сірий, теж стукнувши Гопа по спині.
— Та харе вже! — вигукнув той, нарешті перевівши подих.
— Що у вас тут таке?
Усі дружно повернулися на голос. Поруч стояв і з погано прихованою огидою дивися на них Денис Буряк.
— Нормально, — відповів за всіх Сірий.
— Раз нормально — будеш старшим у п’ятірці, — промовив Буряк, копнувши носаком напівпорожню пляшку.
Вона підкотилася до Шмати. Той зробив чергову затяжку. Буряк, повівши носом, скривився.
