Маруся - Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко
- Спасибi батьковi й матерi, що своє дитя рано будили i доброму дiлу навчили. Спасибi i дiвочцi, що рано уставала, тонко пряла i хорошенькi рушнички придбала.
Пов'язавши собi один одному рушника, от староста i каже:
- Робiть же дiло з кiнцем, розвiдайтесь з князем-молодцем: ми, приведенi, не з так винуватi; в'яжiте приводця, щоб не втiк з хати.
От мати й каже:
- Ану, доню! Ти ж менi казала, що на те по п'ятiнках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та нею пеню* (*Пеня - горе.) зв'язати. Тепер на тебе пеня напала, що не усiх пов'язала.
Винесла Маруся замiсть хустки шовковий платок, красний та хороший, як сама. Наум їй i каже:
- Сьому, дочко, сама чiпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй; а тепер його i поцiлуй.
От вони i поцiлувались, а Василь i викинув Марусi на тарiлку цiлкового.
Пiсля сього староста звелiв посватаним, щоб кланялись перш батьковi у ноги тричi; а як поклонились утретє та й лежать, а батько їм каже:
- Гляди ж, зятю! Жiнку свою бий i уранцi i увечерi, i встаючи i лягаючи, i за дiло i без дiла, а сварись з нею поусякчас. Не справляй їй нi плаття, нi одежi, дома не сиди, таскайся по шинкам та по чужим жiнкам; то з жiнкою у парцi i з дiточками якраз пiдете у старцi. А ти, дочко, мужичку не спускай i нi у чiм йому не поважай; коли дурний буде, то поїде у поле до хлiба, а ти йди у шинок, пропивай останнiй шматок; пий, гуляй, а вiн нехай голодує; та i в печi нiколи не клопочи; нехай паутинням застелеться пiч, от вам i уся рiч. Ви не маленькi вже, самi розум маєте, i що я вам кажу i як вам жити, знаєте.
А староста i крикнув:
- За таку навуку цiлуйте, дiти, батька в руку.
Поцiлувавши, поклонялись матерi теж тричi. Мати не казала їм нiчого; їй закон велить, благословляючи дiточок, тiльки плакати.
Далi староста сiв i каже тричi:
- Христос воскрес!
А старi йому у в одвiт теж тричi:
- Воiстину воскрес!
Старости кажуть:
- Панове сватове!
А свати кажуть:
- А ми радi слухати!
Старости кажуть:
- Що ви жалали, то ми здiлали; а за сiї речi дайте нам горiлки гречi* (*Гречий - добрий.).
А старi й кажуть:
- Просимо милостi на хлiб, на сiль i на сватання, Пiсля сього посватаних i посадили, звичайно, на покуть, на посад. Батько сiв бiля зятя, а мати, звiсно, поралась, сама i страву на стiл подавала, бо вже Марусi не годилося з посаду уставати. Старости сiли на ослонi бiля столу.
Поки мати страву носила, батько став частувати старостiв. Перший староста покуштував, покрутив головою, поцмокав та й каже:
- Штьо се, сватушка-панушка, за напитки? Скiльки ми по свiту не їжджали, а таких напиткiв i йе чували, i не видали, i не куштували.
- Се ми таке для любезних сватiв з-за моря придбали, - каже Наум i просить: - Ось нуте ж, усю покушайте. Зверху хороша, а насподi самий гарний смак!
Випив староста, зморщився, закректав та й каже:
- Вiд сього зразу почервонiєш як мак. Глядiте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стiни полiземо?
- Та що се ви на нас з пенею? - сказав Наум. - Тут-таки що мудре само по собi, а то ще ось що: iшла баба вiд ляхiв та несла здоров'я сiм мiхiв, так ми у неї купили, сiм золотих заплатили та в напиток пустили.
А староста й каже:
- Ну, що мудре, то вже справдi мудре! Ану, товаришу, попробуй i ти й скажи: чи пили ми таке у Туреччинi, або хоч i в Нiмеччинi, та i в Расеї не пивали сiєї.
Випив i другий староста, теж прицмокуючи, i теж промовляв, похваляючи.
Проговоривши усi законнi речi, стали частуватись попросту, з своїми вигадками, а далi, тiльки що стали вечеряти, i обiзвались дiвчата, що Маруся ще завидна просила до себе на сватання, i спiвали, уходячи у хату, сюю пiсеньку:
Та ти, душечка, наша Мар'єчка!
Обмiтайте двори,
Застилайте столи,
Кладiть ложечки,
Срiбнi блюдечки,
Золотi мисочки:
От iдуть дружечки!
От як переспiвали, та й поклонились низенько, та й кажуть:
- Дай боже вам вечiр добрий; помагай бi вам на усе добре!
Стара Настя така вже радiсiнька, що бог привiв її дождати одним одну донечку просватати за хорошого чоловiка, та ще її люб'язного: землi пiд собою не чує, порається хутко, i де та сила узялася, аж бiга вiд стола до печi, i страву сама носить, i порядок дає. Кинулась зараз до дружечок i каже:
- Спасибi! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання. - Та й усадила їх по чину, вiд Марусi скрiзь по лавi, та й каже: - Сiдайте, дружечки, мої голубочки! та без сорому брусуйте* (*Брусувати - їсти), а ти, старосто, їм батуй* (*Батувати - рiзати).
Так дiвчатам вже не до їжi: одно те, що стидно при людях їсти, щоб не казали люди: "Ото голодна! Мабуть, дома нiчого їсти, так бiга по чужим людям та й поживляється; он, бач, як запихається", - а друге й те, що треба своє дiло справляти; та, не бравшись за ложечки, i заспiвали:
Ой чому, чому
У сiм новiм дому
Так рано засвiчено?
Мар'єчка встала,
Косу чесала,
Батенька поражала:
- Порадь мене,
Мiй батеньку,
Кого в дружечки брати?
- Бери, доненько,
Собi рiвненьку,
Щоб не було гнiвненько.
Садови, доненько,
I вище, i нижче,
А свою родиноньку ближче.
Як же побачили, що стара Настя вiд такої жалiбної пiснi, покинувши поратись, стала тяжко плакати, так вони стали спiвати iнших:
Де ж був селезень,
Де ж була утiнка?
Селезень на ставку,
Утiнка на плавку.
А тепер же вони
На однiм плавку,
Та їдять же вони
Дрiбную ряску,
Ой п'ють же вони
Холодную воду.
Де ж був Василько?
Де ж була Мар'єчка?
Василько у батенька,
Мар'єчка у свого.
А тепер же вони
Ув однiй свiтлоньцi.
Ой п'ють же вони
Зелене вино,
Та їдять же вони
Дрiбнiї калачi,
У мед умокаючи,