Троянський кінь - Автор невідомий - Епоси, міфи, легенди та сказання

- Клянуся тими путами, які я розірвав, і тими кривавими ножами, що їх я уникнув: усе, що я кажу,- щира правда! - І віроломний Сінон аж руки звів догори. - Ахейці збудували дерев’яного коня в дарунок Афіні Палладі, аби власкавити сувору богиню. Коня навмисне зробили таким велетенським, щоб ви не змогли втягти його крізь міську браму. Адже якби дерев’яний кінь опинився всередині Трої, то могутня Афіна Паллада стала б вашою опікункою у війні.

Повірили троянці підступному Сінонові, його брехливій мові, страшним клятвам та удаваним сльозам. Повірили ті, кого не здолали ні десять років війни, ні криваві рани, ні загибель вождів, родичів, друзів.

Раптом усі обернулися до моря. Там, від острова Тенедоса, пливли до берега два здоровенних змії. Раз у раз вони підводили голови з червоними, наче кривавими, гребенями, вигинали дужі хребти і хвости, аж від того здіймалися хвилі. Біля берега море запінилося, вкрилося білим шумовинням, і змії повилазили на землю, бридкі, лиховісні.

Настрахані люди кинулися врозтіч, та змії на них не зважали, вони повзли просто до жертовника, де Лаокоон із двома хлопцями, своїми синами, готувався принести жертву безсмертним богам. Змії миттю обвили стрункі хлоп’ячі тіла і стали їх душити. Кинувся Лаокоон мерщій боронити синів, та змії обвили і його, ще раз і ще.

Потвори здавили могутнє тіло і кусають, бризкаючи отрутою. Даремно жрець, упершись дужими ногами в землю, силкується розірвати ті слизькі, але наче залізні обійми,- вони стискають дедалі дужче і дужче. А сини вже геть знемагають. Тоді закричав Лаокоон, як кричить недобитий жертовний бик, і нелюдський той крик здійнявся до самого неба. Та незабаром усе стихло. Обидва змії кинули мертвих і поповзли геть, до храмудо храму Афіни Паллади. Там вони і сховалися під круглим щитом біля підніжжя статуї грізної богині.

Мовчки спостерігали все це троянці, і в кожного серце мало не спинилося з жаху.

- То кара! - почулися голоси.- Кара Лаокоонові за те, що насмілився кинути спис у коня, подарованого Афіні Палладі. Треба якнайшвидше втягти того коня до міста, щоб грізна богиня зласкавилася.

Не довго думавши, троянці кинулися руйнувати міський мур і прилеглі будинки, щоб протягти в місто коня, інші підвели йому під ноги котки, обв’язали дерев’яну шию линвами і нарешті гуртом потягли коня в місто. Навколо бігли юнаки й дівчата, співаючи святкові гімни, і щиро тішились, коли їм щастило бодай торкнутися линви.

У проломі міського муру кінь чотири рази застрягав, і щоразу в ньому глухо і грізно бряжчала зброя. Та збуджені троянці нічого не чули. Вони протягли дерев’яного велетня аж до акрополя і там установили, заклечавши його свіжим зіллям і квітами.

Нараз із царського палацу вибігла, наче сама не своя, віща Кассандра, Пріамова дочка. Пойнята жахом, вона стала благати троянців:

- Схаменіться, люди, отямтесь, адже чорна загибель вже близько! Через вас упаде наша Троя!

Та віщій Кассандрі ніхто не йняв віри, як завжди. Всі гучно веселились і святкували кінець довголітньої війни.

А в дерев’яному коні причаїлись ахейські герої. Найбільша небезпека для них уже наче минула. Вони чули веселі вигуки, музику й співи, чули, як щедро ллється хмільне вино,- видно, троянці випили його вже чимало. Аж тут знадвору почувся ласкавий жіночий голос, він кликав на ймення ахейського героя, що сидів у дерев’яному коні.

- Це моя дружина! - здивовано схопився той.

Але в ту ж мить Одіссей владно затулив йому рукою вуста.

Тоді знадвору обізвалася дружина іншого героя, потім - ще іншого, та всі ахейці мовчали, стискаючи зброю в руках. Ніхто не міг збагнути, звідки взялися тут, у Трої, їхні дружини, тільки мудрий Одіссей розумів, що то якісь підступи ворогів.

Насправді так воно і було. Пріамів син Деїфоб, що після Парісової загибелі взяв собі за дружину прекрасну Єлену, повів її тепер до дерев’яного коня і там наказав викликати найсміливіших ахейців на ймення голосами їхніх дружин.

Єлена зробила це майстерно, її дзвінкий голос звучав щоразу по-іншому, але завжди ніжно і звабно. Та з дерев’яного велетня ніхто не озвався.

Уже сонце зайшло, і швидко посутеніло, поволі стихали музика й гамір. Сп’янілі від радості й вина троянці розходилися по домівках, а дехто вже спав просто неба, примостившись десь на вулиці чи на майдані.

А в цей час від острова Тенедоса відпливали до Трої чорнобокі кораблі з ахейським військом, готовим до бою. Зійшов ясний місяць, замерехтіли зірки, та ахейці і так добре знали дорогу до узбережжя, де упродовж стількох років воювали.

Тихо йшли кораблі, ніде ані вогника, ані зайвого звуку. Зненацька на передньому судні блиснув яскравий вогонь. То був умовний знак для Сінона.

Ахеєць уже давно чатував на міському мурі. Побачивши нарешті, як блиснув на морі вогонь, Сінон хутко зліз додолу і побіг до дерев’яного коня. Пильно огледівшись, він подав умовний знак ахейцям, що сиділи в коні, й відчинив старанно замасковані дверцята.

Обережно, один по одному, повиходили сміливці й наче розтанули в нічній темряві. А незабаром знялися в небо криваві омахи пожеж. Місто враз зайнялося звідусіль, і в яскравому світлі заграви було видно, як крізь пролом у міському мурі, крізь пролом, що його зробили вдень самі троянці, тепер вбігає до міста ахейське військо.

Страшна, кривава була та ніч, остання ніч священної Трої…