Маленькі жінки. II частина - Луїза Мей Олкотт
Ймовірно, він і перетворився б на нього, як і чимало інших перспективних хлопчиків, аби не талісман, що оберігав від усякого такого зла. Що це за талісман, запитаєте ви? О, все просто: це не що інше, як спогади про доброго старого, який живе лише його успіхами, про турботливу жінку, яка стежить за ним, немов за власним сином, і – останнє у списку, але перше за значимістю – про чотирьох простодушних дівчат, які люблять його, захоплюються ним і вірять в нього всією душею.
Як дуже молода людина, він, зрозуміло, пустував і фліртував, ставав то франтом, то любителем водного спорту, то сентиментальним, то спортивним, залежно від того, що пропонувала студентська мода, зло жартував над іншими, так само, як інші над ним, вживав жаргонні слівця, а інколи навіть небезпечно наближався до виключення з університету. Але оскільки основною причиною всіх його витівок був піднесений настрій і любов до забав, то завжди примудрявся врятувати становище щирим каяттям, чесною спокутою провини або чарівною силою переконання – мистецтвом, яким він володів досконало.
Лорі, мабуть, навіть пишався тим, що так часто опинявся за мить від провалу, йому подобалося, коли дівчата тремтіли від його розповідей про свої перемоги над розгніваними молодшими викладачами, важливими професорами й небезпечними ворогами. Чоловіки «нашого класу» були героями в очах дівчаток, які ніколи не втомлювалися слухати про подвиги «наших хлопців» і яким часто траплялася нагода заслужити прихильні усмішки цих великих людей, коли Лорі привозив однокурсників погостювати у великому особняку Лоуренсів.
Найчастіше особливої прихильності героїв удостоювалася Емі, бо з дитинства відчула силу своєї чарівності й навчилася нею користуватися. Мег була занадто поглинена своїм єдиним і неповторним Джоном, щоб приділяти увагу іншим представникам сильної статі, а боязка Бет могла лише крадькома кидати погляди на студентів і дивуватися, як це Емі наважується так командувати ними.
Джо відчувала себе в своїй стихії, і їй було нелегко втриматися від того, щоб не наслідувати чоловічих манер, промов і героїчних вчинків, які здавалися їй природнішими, ніж усі пристойності, в рамках яких наказано триматися юним леді. Тож вона неймовірно подобалася всім хлопцям, але жоден із них не був закоханий у неї, тим часом лише мізерна кількість їх утримувалася від принесення ніжної данини у вигляді одного-двох сентиментальних зітхань на вівтар краси Емі.
Оскільки мова зайшла про сентименти, тож можемо цілком природно перейти до розповіді про «голуб’ятню». Так називався маленький, пофарбований коричневою фарбою будиночок, який пан Брук приготував для себе і Мег. Назву придумав Лорі, бо вважав, що він якнайкраще підходить для житла молодих закоханих, які «постійно воркують і цілуються, немов голубок і горлиця». Це було крихітне помешкання, до якого позаду притулився маленький садочок. Попереду нього також була ділянка, розміром трохи більше носової хустинки.
Проте Мег планувала розмістити тут фонтан, обсаджену деревами й кущами алею, а також галявину з яскравими квітами. Поки що замість фонтана бовваніла стара кам’яна ваза, що потемніла від негоди й нагадувала надбиту полоскальницю, алею замінили кілька молоденьких модрин, котрі ще не вирішили, боротися їм за життя чи померти, а щодо моря квітів, то на їх майбутню присутність вказували лише рівні й часті борозенки на землі, в які вкинули насіння.
Однак всередині будиночок виглядав чарівно, і щаслива наречена не бачила вад ніде – ні на горищі, ні в льосі. Щоправда, передпокій був настільки завузьким, що, скажімо, фортепіано, навряд чи занесли б у будинок повністю – лише частинами. Та його, на щастя, у молодят і не було. В їдальні знайшлося місце лише столу, який заледве вміщав шестеро осіб. А кухонні сходи, здавалося, спеціально розташували в такий спосіб, щоб забезпечити падіння і слуг, і посуду прямо в засік з вугіллям.
Втім, варто було звикнути до цих незначних недоліків, як жоден інший будинок вже не міг здатися досконалішим житлом, оскільки ті, хто обставляли його, керувалися здоровим глуздом і хорошим смаком, тож результат цих зусиль можна назвати надзвичайно задовільним.
У вітальні не було ні мармурових столиків, ні високих дзеркал, ні мереживних завіс, зате були прості меблі, безліч книжок, кілька хороших картин, підставка для квітів в еркері й чимало красивих дрібничок – зроблених вмілими руками подарунків, котрі здавалися ще витонченішими від того, що несли на собі печать глибокої любові.
Гадаю, що Психея[1] із пароської порцеляни – подарунок Лорі – анітрохи не втратила шарм дорогої красивої речі від того, що Джон поставив її на саморобну консоль. Впевнена також, що будь-який шпалерних чи драпірувальних справ майстер не зміг би прикрасити скромні муслінові фіранки більш витончено, ніж це зробила вміла рука Емі. Або що якась інша комора зберігала б більший запас добрих побажань, веселих слів і щасливих надій, ніж та, до якої Джо і пані Марч склали нечисленні коробки, ящики й пакунки з приданим Мег.
Поза сумнівом, чистенька, абсолютно нова кухня не виглядала б такою затишною й акуратною, якби Ханна з десяток разів не переставила кожну каструлю й пательню, вибираючи для них найкраще місце, і не облаштувала б піч на свій розсуд, щоб все було готово до того моменту, коли «пані Брук прийде до себе додому».
Навряд, що якась юна мати сімейства починала колись подружнє життя з таким запасом ганчірок для витирання пилу, різноманітних прихваток і клаптевих мішечків. Бет приготувала їх у такій кількості, що Мег має вистачити цих речей до срібного весілля. На додачу любляча молодша сестра навіть винайшла три види ганчірок особливої форми спеціально для миття предметів весільного сервізу.
Ті, хто замовляє виготовлення подібних речей стороннім, не розуміють, що при цьому втрачають, бо навіть найпростіші та найневибагливіші предмети красиві, коли зроблені з любовною дбайливістю, і Мег знайшла чимало підтверджень цій істині. В її маленькому затишному гніздечку все, від кухонної качалки до срібної вази на столі у вітальні, красномовно свідчило про родинну любов і ніжну, застережливу передбачливість.
Як весело проводили вони час, спільно складаючи плани, як урочисто відправлялися всі разом в магазини, які смішні помилки робили, якими вибухами реготу зустрічали безглузді покупки Лорі! У тому, що стосувалося витівок, ця молода людина, хоч і набуваючи університетську освіту, залишалася справжнісіньким хлопчиськом. Його останньою примхою було, повертаючись додому на вихідні, привезти із собою якісь нові, корисні й хитромудрі подарунки, вкрай потрібні юній домогосподарці.
Одного разу це був комплект чудових зажимів
