Другий чоловік, Ларрі Трамблі

— Я вже не хочу одружуватися.

— Але чому?

— Мені ніхто нічого не говорить.

— Ти одружишся за три дні, хочеться тобі чи ні.

— З ким?

— Скоро дізнаєшся.

— Я хочу знати тепер.

— Це багата жінка, розумієш?

— Ні, не розумію.

— У нас немає вибору.

— Що це значить?

— Без цього одруження ми всі опинимося на вулиці.

— Ти кажеш казна-що.

— Ти нічого не помічаєш, сину мій. Ти занадто зайнятий собою. Як гадаєш, чим нам заплатити за цього лікаря? А всі твої примхи? Тобі ніколи нічого не бракувало.

— Але у матері гарна робота.

— Її платні не вистачає.

— Навіщо ти мені брешеш?

— Послухай: у нас є борги. Якщо ми їх не повернемо, ми втратимо будинок. Мати не хотіла, щоб ти це знав. Ти ж знаєш, як вона тебе оберігає. Чи хотів би ти, щоб твоя мати і твоя сестра жили в бідності?

— Звичайно, ні.

— Тоді ти знаєш, що мусиш робити. Ось, це тобі.

— Що там?

Він не помітив, що батько, поки говорив, тримав у руках маленький шовковий футлярчик, зав’язаний шнурком.

— Подарунок. Я одержав його від свого батька.

Він цілує сина в чоло і виходить, не кажучи більше ні слова.

Самюель виймає з футлярчика годинник жовтого золота з ланцюжком. Відкриває кришку, скло подряпане, та стрілки точно показують час. Він здивований, батько ніколи не згадував про існування цього годинника. Хоча мав добре про нього дбати, якщо через стільки років він іще ходить. Самюель думає, що колись розіграє таку саму сцену зі своїм сином. Він підводиться, натягає на себе одяг. А тоді йде на кухню, де плаче мати. Він кидається до її ніг.

— Вибач мені, вибач!

— Сину, ти мені вибач. Я була злою до тебе. Підведись. Дай подивитися на тебе. Ти красень. Ну чому діти мають виростати? Чому матері мають розлучатися зі своїми синами? Це так несправедливо, хіба ні? Але нічого не можна вдіяти, все є так, як є. Ні ти, ні я, ми не змінимо світ, у якому живемо. Прошу, не май до мене ненависті.

— Я ніколи не відчуватиму ненависті до тебе.

— О, ти ще побачиш!

— Ні!

— Мені б цього дуже не хотілося.

— Батько сказав, що...

— Так, я знаю, він розповів мені. Послухай: одруження — дуже серйозна річ. Іноді у мене виникає враження, що я тебе погано готувала до того, що чекає на тебе за три дні. Ти маєш коритися своїй дружині.

— Так.

— Дай собі час покохати її.

— Так.

— Ти будеш щасливим, сину, не бійся.

— Так, я буду щасливим.

Удар батога

Володіння голосом. Складне мистецтво, особливо якщо він у вас від природи з легкою ноткою брутальності, наче камінці перекочуються в горлі. У дванадцять років, коли почалося його дозрівання, батько зітхнув з полегкістю. Його син має сповнений обіцянки голос, щоб зачарувати майбутню дружину. Так батько любить казати. Для нього насолода, яку чоловік несе жінці, криється у твердій ніжності його голосу. Він не шкодував часу, пояснюючи: «Маєш швидко навчитися керувати ним, сину. Вчись не підвищувати голос, стримувати його, робити округлим, шліфувати, додавати меду у свої слова».

У школі Самюель навчався добре з усіх предметів, але не показував особливої схильності до жодного з них. Його боязкість і хворобливий вигляд призвели до глузування з боку інших школярів. Зносить він їх з певною байдужістю й нікому не каже про стусани, які отримує. Він воліє вперто сидіти над якимось рівнянням з математики, зачинившись у класі, аніж витрачати даремно час удома. Згодом у нього буде якийсь фах. Може, він викладатиме чи працюватиме в лікарні. Після багатьох спроб він набирається сміливості й каже матері, що хоче завершити навчання, перш ніж одружиться. Вона щипає себе за губу, бере синову голову обома руками й б’є нею об стіну кухні. Коли він повертається до тями, вона простягає йому мокру ганчірку:

— Прошу, зроби так, щоб краплі крові зникли зі стіни.

Він розуміє, що припустився помилки. Він більше не ходить до школи і не мріє про своє майбутнє.

Він хотів би звіритися старшій сестрі, розказати про муки, що його крають. Але втратив довіру до неї, переконаний, що вона все переказує матері. Приємне тепло, яким вона його оточила, згасало в міру того, як з його обличчя зникали дитячі риси. Перший пух над верхньою губою, який позначив майбутні вуса, породив тривогу: молодий хлопець, котрого треба одружити, поки він не став тягарем для сім’ї. Молодий хлопець, чия старша сестра використовує всю свою енергію, аби відстежувати факти і жести, щоб він нічого не втнув.

Батько не втрачає жодної нагоди, щоб робити його привабливішим. Вважаючи сина занадто худим, він змушує його доїдати все з тарілки, в яку накладає щед­рою рукою. Він купує для нього харчові добавки, білясту пудру, що сильно відгонить холодним молоком. Самюель вживає її тричі на день, розводячи у склянці води, яку випиває після їжі. Вночі, прокидаючись від нападу печії, він відчуває, як щур, ув’язнений у шлунку, чарапкається до рота. Відчуваючи болючий тиск, він уявляє, як гризун вганяє свої пазурі у стравохід, дістається до горлянки, а далі проорює щоки, гніваючись, що не може піти далі. Бачити, як блискуча щуряча голова пролазить поміж губ, понад його сили. Для Самюеля все ж краще, навіть у своїй збуреній уяві, тримати його замкнутим у клітці зі свого тіла.

Можна скільки завгодно скаржитися: ніщо не вплине на бажання батька відгодовувати його, як на забій. Батько несподівано заходить у ванну кімнату перевірити, чи хлопець не блює, встромивши пальці в рота. Незважаючи на нудоту, Самюель починає набирати вагу. А батько, о боги, не стидається потикати пальцем у стегна, що округлюються. Він наполягає, щоб син обов’язково дбав про волосся, нігті й зуби. Щедро купує йому новий одяг, не забуваючи повідомити, скільки той коштує. Робить подарунки: туалетну воду, люксове мило, тальк проти поту, олію для тіла. Блиск його усмішки прорізує глибоку чорноту бороди.

Заохочуваний старшою сестрою, Самюель годину на день присвячує тренуванню. Він облаштовується у невеликому внутрішньому дворику, затуленому з іншого боку сусіднім будинком. Піднімає гирі, висить на одній руці, підтягується двома. Сестра приходить подивитися на його заняття. Вона підсміюється з братової незграбності, наполягає, щоб повторив вправу, яку, на її сумнівну експертну думку, він запоров. Лише