Стілець або знущання над стільцем - Стружик Лев
Наче це був мій друг! Хоча у мене взагалі немає друзів, це мене вкрай здивувало. Тому, відповів:
— Та таке. Як завжди. А що? Ти бачив, як той юнак знущався над цим стільцем? — я показав пальцем на нього.
— Так, — відповів юнак. — Він був моїм другом. Хуліганом був з п'ятого класу. Тільки не розумію, навіщо він познущався над стільцем, якщо прикмета каже: "Як познущаєся з сірого стільця, так і світ навколо тебе стане сірим." Мабуть, забув його чи що.
— Можна ітак сказати, — погодився я. — Хіба що... — не договорив я, бо юнак крикнув:
— Тихо! Вони вже ідуть!
— Хто? — незрозумів я. Раптом почулися голос капітана, який командував піратам ставати на позицію за цим стільцем.
— Що ж, мої любі пірати, розпочнемо діяти за планом! — сказав капітан і присів біля стільця.
— Так, капітане! — вигукнули пірати і сховалися за капітаном.
На дворі поки що було чисто. Нічого не сповіщало про тривогу, як з маминого городу, де все поросло в кущах, виліз якийсь пірат, і крикнув:
— Агов! Ти чого там ховаєшся?! Ми тебе бачимо!
— Так! — крикнув ще один пірат, що виходив з під забору другого сараю дідуся. — Краще б сховався на дереві!
І усі засміялися. Окрім піратів і капітана, який вже був розлючений.
— Он ви як?! — вигукнув він. — Якщо ви так, то куди направляємося? Га?!
— На Ізюмський маяк, — відповів перший.
— Він буде нашим, якщо ми його захопимо першим, — відповів другий.
— НІ! ВІН БУДЕ МОЇМ!!! — закричав капітан, і розпочав стріляти у піратів.
Стрільба була вкрай небезпечною. Кулі летіли куди попало, слава богу, що не в дерево, повсюди дірки були. Коли вона завершилася, капітан і пірати стрільнули міцними пістолетами об землю, і полетіли на Лісовий район, де стрілянули у танки, що були на Борисовському лісі. Від стрілянини, танки взірвалися, і почалася пожежа. Пірати і капітан стрибнули на Болотяний район. Там вони вбили мисливців, що як раз хотіли захопити маяк першим. Одним словом, це були перегони на те, хто першим дістанеться до маяка і захопить його.
Нарешті, вони на Маяковському районі. Вони підходили до Ізюмського маяка, що сягав своєї вершини аж до 15 м завдовжки. Капітан наказав приготуватися, і взяв мегафон, щоб гукнути тим, хто контролює цей маяк.
У маяку, прямо під самим ліхтарем, розмовляли полковники: один, що контролював світло маяка, другий — слідкував, щоб усе було добре. Він читав газету і слухав смішні історії першого полковника.
— І я йому кажу: ти що: здурів?! Це була моя хата, а ти! І ми з ними побилися, — розповідав перший полковник. — З тих пір, я ніколи не товаришував з Льошою, який скупив мій будинок, а новий знайшов як раз біля цього маяка! Ха-ха-ха! — засміявся він, бо історія була дуже смішною.
Другому полковнику не була смішна історія першого. Тому, посміявся грубо:
— Ха... Ха... Дуже смішно... — і знову повів свої очі на газету.
У цей момент почувся крик капітана:
— Гей, йолопи! Ви чуєте мене? Негайно покиньте маяк, інакше ми почнемо стріляти в нього! Тож, здавайтеся!
Перший полковник був у шоці. Він скривлено здивувався:
— ЩО?!
— Я сказав: негайно покиньте маяк, інакше стріляти в нього будемо! — повторив злісно капітан. — Невже ви не чуєте мене?! Га, йолопи?! Агов, виходьте! Інакше вб'ємо вас, йолопи!
З віконець показалися два полковники. Перший розізлився:
— Ти кого йолопами називаєш?!
— Вас, бо ви не чули мене з першого разу! — відповів капітан.
— Ми тебе прекрасно чули! — крикнув у відповідь перший полковник.
— Тоді, чому ви одразу не вийшли до мене?! Га?! — розізлився ще більше капітан. — Хочете, щоб я ваші голови відрубав?!
— Ні, — відмовив другий полковник спокійно.
— Значить, покиньте маяк і ми від вас відчепимося! Домовились? — запитав капітан. Він був впевнений, що ці двоє "боягузів" віддадуть йому маяк одразу. Але цього не відбулося. Бо перший відмовився:
— НІКОЛИ!!! — і ввімкнув сигнал тривоги. Сигнал тривоги доносився аж до самого Крем'янцю, і його почуло усе місто.
— Ось так ви нам у відповідь даєте?! — ще дужче розізлився капітан. — Значить, ми розпочинаємо нову Другу світову війну! — у відповідь він витягнув пістолет і стрільнув його у небо, де вбив птаху.
Це побачили лише здалеку пірати на кораблі, що очікували на капітана. Вони зраділи, і покинувши корабель (при цьому забравши ще знаряддя), побігли до Ізюмського маяка через поля та вузькі стежки.
— Це кінець! — крикнув капітан. — Віддавайте нам маяк, інакше ми у вас стріляємо!
— Ніколи в житті! — крикнув перший полковник і вилив каністру води у піратів, але ті встигли відійти якомога далі, і пірати, що прибули з корабля, почали допомагати капітанові.
Згодом, вони вбили бідних двох полковників, де згодом викинули їхні тіла прямо з висоти маяка. Дібравшись туди з бомбометом, капітан скомандував стріляти по місту, і тому почалася атака міста з центру.
Це був жах. Бомби летіли повсюди, і згодом прилетіли до дерева, з якого висів, і як полечу з юнаком у небо, так і впаду на землю, а юнак з панікою сказав:
— Здається, пора тікати звідси... — і побіг через бабусин город. — РЯТУЙТЕ!!! НОВА ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА!!! МАМО!!!... — і його вбили. Пірати почали стріляти по вулиці та по місту. Вони сміялися та раділи, що усе іде за планом.
— Дивіться, братці: літак! — побачив це капітан. — Зараз буде бомбезне ток-шоу!
Літак як скине з висоти касети, так і взірвуться вони в повітрі, розкидаючи після себе осколки. Це був жах, а не сон.
Я навіть не підозрював, що я сплю. У своєму реальному часі я робив дивні рухи на дворі, а у своєму сні робив реальні рухи. То, що ж тепер робити, якщо нічого нового не відбувається? Доведеться хапатися за стілець... Але ні! Я зрозумів, у чому річ! Вони хочуть вбити того, хто спровокував усю цю метушню! Тобто, настала моя черга познущатися над стільцем. Думаю, якщо я познущаюся з нього, усі завершать цю прокляту війну.
