Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко

РОЗДIЛ V

Щонайменше про вiолончелiстiв

та спецiальнi напої

В принципi, який образ може вималюватися, коли вам скажуть, що до вас на вечерю завiтає доросла людина, класичний музика, ще й колишнiй (а може, i теперiшнiй) залицяльник вашої коханої? Я уявляв Вiолончель похмурим, огрядним, доволi ординарним суб'єктом. Всi ми помиляємося. Коли ми ввiйшли до коридору, я зустрiв людину-леопарда. Зараз в моїй квартирi розпочнеться карнавал… Вiолончель був високим на зрiст чолов'ягою, вдягненим у леопардове пальто, яке гостинно розходилося на його дiйсно зашироких як для мужчини стегнах. На головi був капелюх-пирiжок. Виглядав цей головний убiр так, наче хтось на ньому сидiв i кректав. Навiть зараз. Такi пирiжки носили партiйнi функцiонери, зокрема, i в Тимофiєвого батька був такий капелюх.

Пам'ятаю, як взимку, сп'янiлим, у старих капцях (ми з Тимофiєм звали їх облiзлими котами, бо мiсцями капцi протерлися, а деякi нитки стирчали, немов котячi вуса), у пальтi та пирiжку батька Тимофiя я вибiг проводити гостей. Коли я їх провiв до метро i зупинився бiля будинку подихати морозяним повiтрям, до мене пiдiйшов бомж i попросив допомоги. Я вивернув кишенi пальта, звiдти випала бiла хустинка. Бомж нахилився, щоб її пiдняти, i побачив мої ноги в облiзлих капцях. «О, то ти з наших? А я прикинув, - якщо ця пiрамiда Хеопса в тебе на головi, то ти цабе якесь, а ти така ж сама злидня як я. Вибач, старий».

Я промимрив «Вiтаю вас», але не мiг вiдiрвати вiд Вiолончелi погляду, хоча Емiль вчепився в мою руку i тяг до кiмнати-кухнi. Вiолончель вирiшив, що привiтання очима у мiй бiк цiлком вистачить. У вiдповiдь вiн менi клiпнув. Наче дав зрозумiти, що почув мене i в принципi до мого привiтання ставиться схвально. Леопардове пальто. Я думав, що в таке примудрявся вдягатися тiльки Сальвадор Далi - я колись готував статтю про нього i чудово пам'ятаю його небайдужiсть до ексцентричного одягу. Ще в майже такому самому пальтi не в дуже затишному районi Нью-Йорка я уздрiв колись величезного негра з тростинкою. Я прикинув, що то - вiдомий репер, i ледь не кинувся брати автограф (навiть не припускав, що зможу кинутися до когось по автограф з вигуком «Oh man», але його вигляд був приголомшливий!). Мене вчасно втримали вiд пориву, бо виявилося, що це мiсцевий сутенер, i пiдкреслена увага могла видатися йому зайвою.

«Ну, я так сподiваюся, хлопчики, що все вже готово i ми можемо вечеряти?» Сказав Гестапо. Оскiльки я мовчки спостерiгав за тим, як Вiолончель розмiщує свого леопарда на моєму вiшаку, за нас обох вiдповiв Емiль. «Так! Павло за спецiальним рецептом приготував унiкальний напiй для вас, я не куштував, але думаю, що це щось незрiвнянне!» «Та невже? Дуже люб'язно», - заохотив мене Гестапо. Добре, що не погладив по голiвцi, бо не знаю, як я це витримав би. «Валентине, я ж тобi розповiдав, що Павло постiйно мандрує, напевне, i цей рецепт вiн звiдкiлясь привiз». Вiолончель нiяк не вiдреагував - вiн прилаштовував на полицю капелюха. «I як вiн зветься, цей напiй, якi компоненти? Хто його вигадав?» На мiй погляд, Гестапо був занадто грайливим. «А! Вiн же пiсля вечiрки, мабуть, вдало накачався моїм ромом».

«Напiй - iспанський». Сказав я. Але для Гестапо цiєї iнформацiї було замало. Вiн продовжував допитливо дивитися на мене. Здається, мистецтвом цього погляду володiють усi власники собак. «Його рецептуру повiдомив менi найдорожчий шеф-кухар свiту Ферран Адрiа, власник ресторану El Bulli. Вiн сказав, що вигадав цей напiй для особливих випадкiв. Зокрема, саме цей напiй виготовляється тодi, коли iспанцi святкують дати створення фантастичних побудов генiального Гаудi». (Думаю, моя промова задовольнила б Таллiя. Це я в нього навчився. Цей стиль Таллiй називав «брехливою пишномовнiстю з використанням iноземних iмен»). Здавалося, Гестапо мало б цього вистачити, але йому не вистачило, i вiн запитав: «А як вiн називається?» «Феррана гауда». Чим частiше ти спiлкуєшся з людьми, тим легше тобi брешеться. Втiм, хiба це брехня? Я справдi вигадав цей клятий напiй, чом би менi не вигадати й назву для нього?

Весь цей час Вiолончель неквапливо займався своїм верхнiм одягом. Нарештi всi його речi було розвiшано-розкладено так, як вiн хотiв.

Без пальта вiн теж мав цiлком сутенерський вигляд. Блискучий гольф кольору мокко, слакси кольору вологого пiску, пасок з блискучою пряжкою у формi поцiлункових губ. На комiрцi гольфа (це було неймовiрно!) уклiнно схилявся золотий пiвник. «Я це вкраду», - оселилася в моїй головi грiшна iдея, миттєво давши про себе знати. - Тимофiй збирає пiвникiв», - пояснила грiшна iдея свiй крадiйський мотив. Цiкаво тiльки, як це зробити? Може, схопити його за горлянку у нападi ревнощiв до Сари та поцупити пiвника?

«То ви, виходить що так, новоспечений наречений Сари?» Такою була перша фраза Вiолончелi пiсля того, як вiн зметелив половину порцiї курки-каррi та випив чотири високих бокали з «Феррана гауда». Я пiдтвердив, що так воно i є. «I займаєтеся ви, виходить що так, географiєю? Мiлiк, налий менi ще склянку цiєї рiдини, любий!» Мiлiк - треба взяти на озброєння. Гидота якась. На мiй погляд, така поведiнка iз заалкоголеним полуничним соком є необачною. «Валентине, я ж тобi говорив, Павло пише статтi на мандрiвнi теми. Його базова освiта - географiя, але впритул вiн нею не займається». «Чого ж так?» Менi здалося, що мiй голос тут зайвий, i я не помилився. «Валентине, ти, як дитина. Хiба можна в наш час заробити географiєю у чистому виглядi?» «Зараз можна заробити тiльки горiлкою у чистому виглядi». Встромився я. «А у вас, виходить що так, є досвiд?» Зневажливо поцiкавився Вiолончель. Вiн викликав в мене подразнення, свербiло в головi, руки також свербiли, i ноги - теж. Вiолончель натомiсть розтинав маленького маринованого патисончика. Маринований патисончик та полуничний сiк - веселе поєднання! У Вiолончелi, мабуть, мiцний шлунок.

Я сказав, що в мене певний досвiд є, бо колись я хотiв бути сомельє. Вийшов вiршик, про що захоплено повiдомив Емiль. Але Валентин моєю римованою творчiстю не захопився, вiн сказав: «А до чого тут горiлка? Який зв'язок мiж сомельє, виходить що так, i горiлкою?» «Я перепрошую, але менi слiд вийти - помолитися». «Кому помолитися?» «Богу, звичайно. Богу або