Бог завжди подорожує інкогніто - Лоран Гунель

— А, та от… — сказав він майже спокійно, і я зрозумів, що не помилявся. — То такий собі спогад молодості. Це означає помсту, от.

Він сказав це ну надто вже повчальним тоном. Мені кортіло спитати, яким чином картопля фрі може символізувати помсту, але ж я не самогубець; то я й надалі всміхався.

Ми доїхали до майдану Конкорд.

— Єлисейськими Полями їхати не варто — там усе стоїть. Поїдемо через набережну до Альма і знизу піднімемося на авеню Георга V.

— Але… я хочу, щоб ми все ж таки їхали Єлисейськими Полями.

Він нічого не сказав, зітхнув — і знову заговорив.

— Я обожнюю татуювання. Двох однакових не буває. Щоб зробити тату, потрібна неабияка сміливість. Бо це на все життя, цього не позбудешся. Це не для слабаків. Я ще люблю тату в жінок. Ніщо так не збуджує, як неочікувані тату в прихованих місцях. Не знаю, чи ви розумієте, про що я.

Я бачив у дзеркалі його погляд, який раптом став вологим. Заспокойся, дядечку. Їй-бо, заспокойся. Я зібрав докупи всю хоробрість:

— А мені от не дуже подобається тату.

— Звісно, в наші дні молодь не любить тату — усі хочуть бути схожими одне на одного. Тільки й уміють, що розважатись. Фу… Самі лише телепні, та й годі!

— Ні, скоріше причина в тому, що їм цього не треба, аби вирізнятися.

— Вирізнятися, вирізнятися… От нам було байдуже до цього, для нас головне було — розважатись! Брали в предків мотоцикли й автівки та гасали щосили… Еге ж, тоді заторів не було!

Цей чолов’яга не вмів говорити — лише ревти.

Нестерпний. І лячний. А цей запах… Ну ж бо, ще одне зусилля…

— Так, але сьогодні молоді люди знають, що не слід забруднювати планету просто заради задоволення.

— Ага, точно! Знов оці екодурниці! Глобальне потепління та інші нісенітниці від дурбеликів, які хочуть виставити інтелект, якого в них ніц нема!

— Та що ви про це знаєте!

Оце я ляпнув, не подумавши… Він ударив по гальмах, аж колеса завищали. Я вдарився об спинку переднього сидіння і відлетів назад. Він вибухнув:

— Забирайтеся! Чуєте мене? Забирайтеся! Я втомився від малолітніх ідіотів, які читають мені лекції! Досить!

Я відхилився так, що моє тіло занурилося в спинку сидіння. Минуло дві секунди, дві секунди мовчання — потім я відчинив двері й вискочив на вулицю. Я вилетів як стріла, щоб йому, бува, не спало на думку зловити мене. У цього, диви, ще й виявиться кийок, захований під сидінням.

Я пробіг поміж машин до просторого тротуару Єлисейських Полів, потім двигнув у напрямку Тріумфальної арки під мжичкою, що освіжала обличчя. Острах минув — я не відчував нічого; я просто біг, біг повз обличчя туристів та вуличних роззяв; біг, бо нічого мене не тримало, я переміг якусь частину власних рамок, розв’язав кілька непотрібних вузлів. Уперше я насмілився вільно казати незнайомцеві те, що думаю, — і я відчував легкість, а надто — свободу, свободу. І дощик мрячив мені по обличчю, немов пробуджуючи до життя.

~ 8 ~

Швейцар у формі відчинив двері — і я потрапив у величний хол Георга V — одного з найгарніших палаців столиці.

Червоний мармур Alicante вкривав усю підлогу й піднімався до величних колон, що тягнулися до стелі — високої, дуже високої.

Стійка рецепції була оздоблена деревом. Усе навкруги свідчило про поєднання високого стилю та практичності.

Портьє снували туди-сюди із золотавими візками, на яких складали сумки та валізи — переважно з натуральної шкіри та з нашивками коштовних брендів. На рецепції швидко та з посмішкою видавали ключі, мапи Парижа, надавали пояснень людям — мабуть, вибагливим. Один із клієнтів, у шортах і кросівках Nike — видовище таке саме неочікуване, як репер посеред симфонічного оркестру, — спокійнісінько йшов холом, вочевидь, почуваючись тут дуже зручно. Безперечно, він приїхав із моєї батьківщини…

Я направився до рецепції:

— Доброго дня. Підкажіть, будь ласка, де у вас тут бар?

Я переймався, що в мене поцікавляться, чи маю я тут номер. Вигляд мій був не дуже гарний: скуйовджене волосся, мокре обличчя. На моє щастя, щойно побачений турист у шортах трохи заспокоїв мене.

— Так, пане, праворуч, три сходинки — і трохи подалі ви побачите бар, — відповів мені хлопець чемно та дружньо.

Я піднявся сходами й опинився у великій заскленій залі, яка простягалася внутрішнім двориком: цитрусові та самшити в прекрасних ліплених горщиках; столики з екзотичного дерева та крісла, які запрошували до відпочинку. На підлозі зали були розстелені килими, які притишували мармур. На рясно розмальованій стелі були підвішені великі гарні люстри. Низенькі столики були оточені кріслами, укритими м’якими тканинами: у них хотілося одразу ж лягти й комфортно згорнутися — попри імпозантне оточення, яке вимагало певного етикету.

Зала вела до бару, який у порівнянні з нею видавався невеликим. Стіни й підлога були вкриті червоним велюром — тут було дуже затишно. Небагато людей у цей час: чоловік і жінка, середнього віку, сиділи в низеньких кріслах одне навпроти одного; трохи подалі двоє чоловіків щось обговорювали пошепки, але дуже жваво. Дюбрея не було видно. Я попрямував до одного зі столиків у глибині зали, щоб бачити, як він підійде; проходячи повз пару, я відчув п’янкий аромат жіночих парфумів.

На столику було розкладено пресу: кілька серйозних газет на кшталт Herald Tribune, New York Times, Monde та інші, не такі відомі. Я взяв до рук таблоїд Closer, стан якого свідчив про його популярність у попередніх відвідувачів. Та й зрештою я в ідеальному місці, щоб цікавитися життям зірок!

Дюбрей досить швидко підійшов, і я квапливо позбувся посереднього журнальчика. Він перетнув бар, підійшов до мене, і я помітив, як четверо присутніх повернули голови та простежили за ним поглядом. Він був із тих чоловіків, які випромінюють енергію, притягують до себе увагу, мов магнітом.

— Ну ж бо, розповідай про свої пригоди!

Я помітив, що він ніколи не вітається. Щоразу, як я його бачив, він нібито продовжував попередню розмову, на кілька хвилин перервану.

Він замовив бурбон, я ж узяв води Perrier.

Я розказав йому в усіх подробицях про свій досвід із таксистом.

— Оце ж тобі пощастило! — веселився він з поведінки водія. — Та якби я спланував таку зустріч — і то б так гарно не організував!

Я також розказав про труднощі, яких зазнав, коли намагався заперечувати його думкам, і про відчуття свободи, яке опанувало мене