Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
В бурсi був нелад, як по татарськiм наскоку. Обстанова поперевертана i поламана, усюди валялася солома з подертих солом'яникiв, порозмiтувана одежа, кiлькох бурсакiв було вбито, одному даскаловi зламали руку i два ребра, багато поранено, одному вибили око, а що повибивали зубiв, то й не злiчиш.
Зараз прийшов княжий лiкар з помiчниками та цилюрниками i стали ранених перев'язувати.
Прийшов наляканий ректор з учителями. Вони випитували, як воно сталося, i все записували, щоб зараз здати справу його княжiй милостi.
Та його милiсть, що вставав дуже рано до церкви замкової молитися, почув галас. Однак не звертав на це уваги, поки своїх ранiшнiх молитов не скiнчив. Цього був би вiн не вiдложив, коли б навiть татарва напала, бо Бог перший.
Ректор, йдучи на замок, вже стрiнувся з посланцем, що йшов вiд князя по нього.
Ректор, ввiйшовши до кiмнати князя, низько вклонився, ждучи, аж князь перший заговорить, хоч був першою у нього особою.
- Донесли нам про якийсь напад на нашу бурсу.
- Так, ваша милосте. Був напад, i зчинилося велике нещастя. Є кiлька вбитих, а багато ранених, та гайдукам вашої княжої милостi вдалося всiх напасникiв переловити, i вони тепер сидять у замковiм льоху, дожидаючи заслуженої кари.
- З чого ж воно взялося?
- Говорять, що якийсь бурсак, викравшися з бурси вночi, пiшов по базару промишляти. За ним гонили аж до бурси, тут вiн перескочив огорожу i скрився. Го-родськi пахолки домагалися, щоби їх впустити досередини шукати за злодiєм. Притча бурсова не хотiла цього зробити, бо ж то бурса княжа, а не городська. Тодi юрба роз'ярена виважила дверi, вдерлася досередини, одного даскала перевернули i розмiсили ногами, багато хлопцiв побили, як я вже казав. Одного якогось, що мав подобати на того якогось злодiя, страшно, по-звiрськи катували, i вiн з болю признався, та не вмiв сказати, де вкрадене скрив.
Князь не втратив холодної кровi. Вiн плеснув у руки, i явився старий княжий слуга.
- Приклич сюди пана Претвича.
Претвич, шляхтич гербовий, був довiреним княжим секретарем.
Як слуга вийшов, князь каже:
- Такого пропустити не можна. Занадто собi тi бороди позволяють за те, що я їх освободив вiд мита i драчок, для того, що до моїх городiв безпечно заїжджають, бо усюди моя служба їх пильнує. Напад i розбишацтво тут, пiд моїм боком, - то нечуване. Та скажи менi, ректоре, що за причина такої сваволi, неслухняностi, такого зухвальства мiж бурсаками, чого ходять поночi красти, чи голодують у бурсi?
- Причина того, прошу вашої свiтлостi, - то буйна молодiсть. Я певний, що вони не роблять того анi з голоду, анi з якогось браку, анi для наживи. Це в них називається геройство, удалiсть: помимо замкiв непомiтно викрастись, помимо пильного стороження пахолкiв вкрасти. Ось що цей нещасний, що стiльки лиха накоїв, що вiн вкрав? Пiд огорожею бурси, в огородi, найдено розсипанi фiги, сушенi сливи полудневi, турецький мед i горiхи… та ще й одного в'яленого судака.
- Його не дасться викрити? - питав князь.
- Неможливо, ваша свiтлосте, сам не признається, хiба на сповiдi, а товаришi не видадуть його, хоч би на тортури брати.
Князь задумався i не говорив нiчого.
Прийшов Претвич i став перед князем.
- Маю для вашмосцi роботу: розслiдити, як i що сталося цiєї ночi в нашiй бурсi, здаси менi справу, потiм вiдiшлемо винуватих судовi городському. Скажи ротмiстровi надвiрної команди, що я з нього невдоволений. Якби був щоночi посилав ронда по городу, було би до цього, певно, не прийшло.
- Я смiю оправдати перед вашою свiтлiстю пана ротмiстра. Замало людей у нього. Багато вiйська розiслав до границь князiвства вашої свiтлостi, куди йдуть шляхи до Острога, щоби купцiв обороняти перед розбишаками та чужогородськими митниками.
- Як то? Вони смiють нехтувати мої розпорядки i побирають мито? Так ми їм iншої заграємо.
- Ваша свiтлiсть зволять прийняти ласкаво це оправдання вiрного слуги вашої свiтлостi, я кажу, що в нас нема стiльки людей, щоб пiд пору ярмарку сторожити всюди.
- Отже, я це приймаю, а ти, вашмосць, напиши зараз до моїх залог Дубна, Ровна i Полонного, щоб зараз присилали вiддiли на пiдмогу. Тих бородачiв я так вiзьму в карби, що їм вiдхочеться нападати на мене. Далi, то я в моєму замку не буду безпечний.
- Я певний того, що бiльше такого не повториться.
- У тих купцiв, що їх нинi позамикали, сконфiскувати увесь набiр. Покривджених вiдшкодувати потреба. Зробиш так, як я приказав.
Претвич вклонився князевi в пояс i вийшов.
- Треба щось, ректоре, зробити, щоб бурсаки не буяли i з бурси не викрадалися. Якi з них будуть, люде, коли в молодiм вiцi на таке беззаконня пускаються.
- Позволю собi завважити вашiй свiтлостi, що про них я помимо того спокiйний. Молоде пиво мусить вишумiти i устаткується.
- Ну, нехай шумить, краде, розбиває. Нехай замолоду привчається до розбишацтва, опiсля як знайде. Але я не думаю ложити на школу розбишак.
Князь був, очевидно, подражнений, бо не зрозумiв iнтенцiї ректора.
- Вибачте, ваша свiтлосте, я не так думав, як висловився. Я говорю, що в буйностi молодих є певна границя, яку лише вправний педагог доглянути може. Границя мiж тим, що береться на рахунок дiтвацтва, а що свiдчить про злобу характеру. Навiть те друге дасться у молодого справити, коли б був на те час i можливiсть, коли б таку молоду, зiпсуту парiсть можна вiдокремити i охоронити вiд прокази iнших. На те анi школа, анi бурса не надається, але коли я знаю добрi прикмети дитини, то я йому вибухи дiтвацтва мушу вибачити, розумiється, остiльки, щоби не топити його, а вдоволитися звичайною, не шкiдливою карою. В данiм случаю, коли би тi гiльтаї робили свої нiчнi екскурсiї для наживи, я би, їх викривши, понаганяв; а що вони для наживи не робили того, доказ в тiм, що не крали нi парчi, нi адамашка, нi шовку, лиш фiги, горiхи i мед. Вони колись самi до того признаються i признають свою молодечу похибку.
- Прикажу бурсу на час ярмарку обставити сторожею.
- Прошу цього не робити, ваша свiтлосте, бо знайдуться такi, що винайдуть способи, щоби сторожу успити. Це пiдбадьорило би їх до ще бiльшого гiльтайства, бо поборення аж таких перепон - то
