Марія Стюарт - Стефан Цвейг
Ця сама по собі фатальна ситуація обтяжена обставиною, що релігійний розкол дійшов і до родини Марії Стюарт, до її замку, до кімнати нарад. Її єдинокровний брат Джеймс Стюарт, граф Морей, цей найвпливовіший чоловік Шотландії, якому вона змушена довірити провадження державних справ, — рішучий протестант і патрон тієї kirk, яку вона, ревна католичка, має проклинати як єресь. Він першим ще чотири роки тому поставив підпис під присягою покровителів, “Lords of Congregation”, які зобов’язалися «зректися вчення сатани, його забобону та поклоніння іконам і віднині проголосити себе його відвертим ворогом». Та сатанинська релігія (“Congregation of Satan”), якої вони зрікаються, — не що інше, як католицька віра, отже, віра Марії Стюарт. Тому між королевою і регентом від самого початку виникає розкол у сфері останніх, найістотніших поглядів на життя, і такий стан не обіцяє миру. Адже в глибинах серця королева має лише одну думку: придушити Реформацію в Шотландії, а її регент і брат — лише одне прагнення: утвердити її в Шотландії як єдину панівну релігію. Така гостра протилежність переконань має при першій нагоді неминуче призвести до конфлікту.
Джеймсу Стюарту судилося бути однією з найвирішальніших постатей у драмі Марії Стюарт, доля приготувала йому велику роль, і він уміє майстерно грати її. Син того самого батька, але від його багаторічного любовного зв’язку з Марґріт Ерскін, донькою однієї з найшляхетніших родин Шотландії, він, здається, завдяки своїй королівській крові й не меншою мірою завдяки залізній енергії самою природою покликаний бути найгіднішим спадкоємцем корони. Тільки слабкість політичної позиції змусила свого часу Якова V відмовитись від законного шлюбу з коханою леді Ерскін і задля зміцнення своєї влади та фінансів укласти шлюб із французькою принцесою, матір’ю Марії Стюарт. Тож цього честолюбного королівського сина гнітило тавро нешлюбного народження, яке назавжди загородило йому шлях до трону. Навіть якщо на прохання Якова V папа прилюдно визнав у ньому разом із п’ятьма іншими нешлюбними дітьми його батька королівську кров, Морей, незважаючи на це, був бастардом, що не міг мати ніяких претензій на батьків трон.
Історія та її найвидатніший наслідувач — Шекспір — безліч разів зображували душевну трагедію бастардів, цих синів і все-таки не-синів, у яких державні, церковні та земні закони нещадно відбирали право, яке природа закарбувала в їхній крові та на обличчі. Засуджених упередженням, — цей присуд найсуворіший і найнесхитніший, — тих байстрюків, зачатих не на королівському ложі, зневажають, віддаючи перевагу здебільшого слабшим, бо ж народженим завдяки не коханню, а політичним розрахункам, спадкоємцям; їх вічно відсувають назад та відкидають, прирікаючи на жебри там, де вони мали б наказувати й володіти. А коли на людині ставлять видне для всіх тавро меншовартості, тривале чуття меншовартості неминуче вирішальною мірою або ослаблює цю людину, або зміцнює; такий тиск може або зламати характер, або на диво загартувати його. Унаслідок такого приниження боягузливі та мляві характери стають ще дрібніші, ніж були, і бастарди як прохачі та лестуни приймають подарунки й посади від визнаних легітимних спадкоємців. Зате в сильних натур така зневага зміцнює всі невидні та скуті сили; там, де прямий шлях до влади їм не прокладають добровільно, вони самі навчаються бути осереддям влади.
Морей належить до сильних натур. Несамовита рішучість його королівських предків Стюартів, їхня гордість і прагнення владарювати вирують у його крові як могутня й темна сила; як людина, як феномен він своїм розумом та ясною рішучістю на цілу голову вищий від дрібного й зажерливого поріддя інших лордів і баронів. Він визначив собі далекосяжні цілі, продумав свої політичні плани; розумний, як і сестра, тридцятирічний чоловік завдяки своїй розважливості та чоловічому досвідові незмірно вищий від неї. Він приглядається до сестри, мов до дитини, що грається, і дає їй гратися, поки та гра не порушує його сфер. Адже як зрілий чоловік він, на відміну від сестри, не дослухається до могутніх, нервозних і романтичних імпульсів, як володар він не має в собі нічого героїчного, натомість знає таємницю чекання і терпіння, що становлять певнішу запоруку успіху, ніж швидкий і палкий порив.
Першою ознакою справжнього політичного обдаровання завжди було те, що людина одразу зрікається вимагати для себе недосяжного. Цим недосяжним для того нешлюбного сина є королівська корона. Морей знає, що ніколи не зможе назватися Яковом VI. Тому цей розважливий політик від самого початку утримується від претензії стати коли-небудь королем Шотландії, щоб завдяки цій відмові з більшою впевненістю почуватися володарем Шотландії: регентом, бо ж він ніколи не зможе стати королем. Морей зрікається регалій влади, видимих знаків, але тільки на те, щоб ще цупкіше тримати в руках реальну владу. Ще замолоду він хапається за найвідчутнішу форму влади: багатство. Морей успадкував чимало статків від батька і чимало отримав від інших людей як подарунки, він користається ліквідацією монастирських маєтків, наживається на війні й під час кожної риболовлі першим наповнює свої мережі. Анітрохи не бентежачись, він бере субсидії від Єлизавети, і коли тепер його сестра Марія Стюарт повертається в країну як королева, вона змушена визнати брата як найбагатшу і наймогутнішу постать країни, досить сильну, щоб уже ніхто не міг відсунути її вбік. Унаслідок не так щирої прихильності, як необхідності Марія Стюарт домагається його дружби; дає своєму єдинокровному братові, щоб забезпечити власне панування, в руки все, чого той бажає, живить його невситиму жадобу багатства і влади. Тепер ті руки Морея — на щастя для Марії Стюарт — справді надійні, вміють тримати і вміють поступатися. Природжений державний діяч, Морей дотримується середини: він протестант, але не іконоборець, шотландський патріот, а проте має прихильність Єлизавети, більш-менш приятелює з лордами, а проте