Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

У травні 1806 року діти за старою традицією зібралися в Тульчині. Перед вечерею Юрій попросив Софію спуститися до вітальні. Коли графиня зайшла до зали, її охопило сильне хвилювання: на неї дивилися сімнадцять пар очей. Зібрались усі діти — від старших Пелагеї Рози і Юрія до однорічного Болеслава, що вже тупав ніжками. Одинадцятеро дітей Станіслава і Жозефіни, п’ятеро дітей Софії та Станіслава і, нарешті, Ян, її первісток, з надією дивилися на графиню Софію. І в цей момент вона зрозуміла, що дуже рано хотіла списати себе з цього життя. Приємне тепло розлилося по всьому тілу. Вона їм усім потрібна! Вони вірять у неї! Значить, життя триває!..

Українці вважають графа Станіслава Потоцького поляком, поляки — м'яко кажучи, зрадником.

«Ми виховані під впливом потужної традиції, — пише Антоній Ролле, — ми з молоком матері всмоктали переконання у зраді „Тарговицької трійки“. Над колискою нам співали пісеньки, які вражали дитячу уяву, а народ проклинав у сумних піснях „воєводського сина“. Але з часом переконання про зраду зникає, і розумієш, трійця — козли-відбувайли».

Із часом стало доброю традицією або написати якусь гидоту на адресу Потоцького і його оточення. І пішло-поїхало…

Небилиці переписувалися, кожен новий автор додавав свої нюанси, викриваючи того чи іншого члена родини Потоцьких.

Ми не спростовуватимемо і не переказуватимемо ці небилиці. Торкнемося лише деяких моментів.

Граф Станіслав Щенсний Потоцький був одним із найрозумніших людей свого часу. Він не тільки не розтринькав багатство батька, він його примножив мудрим веденням господарства, пошуком нових ринків збуту і заснуванням нових виробництв. Не виключаємо, що як політик Потоцький міг помилятися, але стверджувати це напевно не можна. Бо політика — дуже складна наука. І хоча вона підпорядкована законам, так само, скажімо, як фізика, економіка або будь-яка інша наука, визначити заздалегідь, куди заведе політичний експеримент у будь-якій країні, неможливо. Навіть тепер, у цивілізованіший, як ми вважаємо, час політики всіх країн без винятку можуть змінити політичний вектор на протилежний, пропонуючи часом абсолютно незрозумілі рішення. Історики, досліджуючи праці батьків Тарговицької конфедерації, вважають, що у Потоцького та його прибічників було багато «позитивних концепцій, які лежать в основі системи гарантування громадянських свобод кожною сучасною державою» (Є. Лойєк).

Що стосується обох дружин Станіслава, Жозефіни та Софії, то вони стали об'єктом неприємних відгуків. Наголос робиться на постійні зради чоловікові, при цьому жодних, хоча б трохи переконливих доказів не наводиться.

Особливо це стосується Софії. Від повії до шпигунки — такий шлях вона проходить у авторів різних джерел.

Насправді Софія була звичайною жінкою, яка хотіла і знайшла в особі Станіслава своє щастя. Не більше того.

А сам Станіслав…

Його прибічник Ржевуський у своїх спогадах стверджує: Потоцький був швидше паном українським, а не польським, а для простого люду був батьком. І справді, граф Станіслав зробив дуже багато для української землі. Це ліси і сади, висаджені за його наказом, це дороги та мости, без яких не могли розвиватися торгівля і просто життя людей, це школи та багато іншого. А палаци в Тульчині, Червонограді (Кристинополі), Тальному, Одесі, Львові, Криму, побудовані Потоцькими, церкви в багатьох містах і селах та, нарешті, парки, головною перлиною яких є уманська «Софіївка», доносять до нас подих того дивовижного романтичного століття.

При написанні книги, мабуть, один із найцікавіших етапів — збір матеріалів.

Усе починається з кількох книг, прочитавши які, одразу знаходиш список літератури. Далі — походи до бібліотек із пошуком старовинних і сучасних книг, нічні пильнування в Інтернеті, замовлення книг в інших містах та країнах, ксерокопіювання та сканування. Поволі накопичується достатня кількість інформації, але зупинитися вже важко. Зі збирача матеріалів перетворюєшся на колекціонера.

Іноді випадково кинута фраза або незначний факт, які суперечать сотні, здавалося б, достовірних, що повторюються з видання у видання, ведуть до глибокого дослідження або просто логічного висновку і перевертають усе з ніг на голову.

Пропонований список літератури — далеко не вичерпаний на цю тему.

Про наших героїв згадували ще за їхнього життя, наприкінці XVIII століття. У цю красиву епоху багато хто з освічених людей писали щоденники, мемуари, листи, в яких так чи інакше характеризували наших героїв, приділяли їм увагу. Але видавалися такі твори вже в XIX столітті. У пропонованому списку є література на будь-який смак. Тут і романи, і поеми, і монографії, і путівники, і мемуари, і щоденники. Автор вважає, що якість і правдивість цих джерел читач повинен визначити сам. Безсумнівне тільки те, що всі автори намагалися якомога правдоподібніше донести до нас ту епоху.

Крім літератури, не можна не згадати про картини, пам'ятники і бюсти, меблі і книжки з бібліотек родини Потоцьких, де Вітте, яких безліч. Зберігаються вони по всій Європі — від Петербурга до Сімферополя, від Вінниці до Парижа.

Один із перших друкованих творів — поема Трембецького «Софіївка» польською мовою. На початку XIX століття вона видавалася кілька разів. Поети різних країн одразу почали перекладати її іншими мовами. Першим французькою не тільки переклав, а й видав у 1815 році Огюст де Лагард. У тому ж році поема була представлена учасникам антинаполеонівської спілки на Віденському конгресі. Спробу перекласти російською мовою здійснили декабрист і поет К. Ф. Рилєєв (прозовий переклад і начерк віршованого) і поет В. Бенедиктов (переклав початок поеми). І тільки в 2007 році повний переклад українською зробив В. Собченко.

Слідом за поемою почали видаватися інші твори, інтерес авторів до цієї теми не вичерпується і зараз. І це здорово!

Naruszewicz A. Dziennik podroży króla Stanisława Augusta na Ukrainę i do innych ziem r. 1787. (Щоденник подорожі короля Станіслава-Августа на Україну та до інших земель