Практична педагогіка - Ксенія Демиденко

– Це така традиція, – пояснила я. – Кидати камінці у море, якщо бажання збулося. Щоб не гнівити стихію. Повертати назад її дари.

— Звичайно. Я зрозумів. А що за бажання?

— А не можна говорити, щоб не наврочити.

— Дитячий садок, Соня. Ну і хто з нас менший?  - іронізував Вовка.

— А яка різниця? - вперше я так не тільки говорила, а й вірила в це.
Ми помчали не просто до будинку, двоє поспішали в інше життя, в якому мали бути разом. Я розуміла, що на цьому шляху буде не все спокійно, доведеться вмовляти батька, вічно виховувати Вовку, але це був мій свідомий вибір, і я вірила, що найкращий, бо нам було добре вдвох.

Гортаємо далі... до Епілогу